Варвары в погонах
Это письмо глубоко взволновало коллектив «Украины криминальной». Под Киевом взрывом уничтожен памятник героическим защитникам нашого города от фашистких захватчиков. То, что не удалось сделать солдатам Вермахта в ходе многомесячных боев, смогли совершить сотрудники Министерства по чрезвычайным ситуациям. Поправ память погибших дедов, они уничтожили ДОТ под селом Круглик. ДОТ, героизм защитников которого поражал даже врага.Письмо в редакцию:
«Вже давно відгриміла Велика Вітчизняна війна. Все менше залишається її живих свідків – ветеранів. Але крім них є ще німі свідки тих трагічних та героїчних подій – це довгочасні вогневі споруду укріплених районів, що частково збереглися на території України. У цих спорудах люди проливали кров і гинули, іноді разом зі спорудою…
Серед таких укріплених районів є й Київський, який відіграв значущу роль у героїчній обороні нашої столиці – міста Києва. Більшість його споруд не пережили лихоліття війни й знаходяться зараз у зруйнованому стані, але є й такі що не дивлячись ні на що вціліли і є для нас пам‘ятками людської сили та мужності.
Та деякі люди не поважають цю пам‘ять і створюють в цих спорудах смітники, ріжуть обладнання та сталеву броню для здачі на металобрухт. Це є одна з багатьох хвороб нашої суспільної моралі. Але є просто жахливі приклади вчинення таких варварських те негідних дій особами у погонах, що повинні служити державі й бути прикладом для інших верст суспільства.
Так нещодавно було підірвано кулеметний капонір №182 Київського укріпленого району поблизу селища Чабани. Будівля, що пережила війну і всі повоєнні роки, була пошкоджена в наш час. Ким? Навіщо? В результаті досліджень з‘ясувались приголомшливі обставини – капонір підірвали… піротехніки з МНС України!
23 жовтня цього року місцевими жителями селища Круглик під час проведення земляних робіт було виявлено 83 міни часів війни. Які згодом і були знешкоджені 25 жовтня піротехніками в/ч Д-0040 (м. Київ), про що з гордістю повідомлялось в аналітичних довідках цього міністерства (сайт – www.mns.gov.ua) .
І як ви думаєте вони їх знешкодили? Перевезли з глухого лісу під Круглик, поближче до Києва, заклали у вцілілу з війни бойову споруду, що знаходиться неподалік траси Київ-Одеса та лінії електропередач. І, порушивши всі існуючі вимоги безпеки, проявивши повну некомпетентність та варварську мораль, підірвали!
Результат: вхідний блок споруди зруйновано, тріснуло майже метрової товщини залізобетонне перекриття, значні пошкодження нанесені внутрішнім елементам. А головне – спаплюжено пам‘ять про мільйони загиблих у тій війні, котрим ми всі зобов‘язані своїм життям! І це – напередодні Дня визволення Києва!
Звичайно, посадовці всі разом будуть заперечувати свою провину, але збіг всіх фактів говорить проти них. Це й аналітичні довідки МНС про виявлення та знешкодження боєприпасів саме у тому районі, що повністю збігаються у часі з пошкодженням споруди. Це й рештки значного числа (як раз близько 80) тих самих злощасних мінометних мін, якими рясно всіяна споруда та поле довкола неї. І сила вибуху, яку можна визначити, виходячи з пошкоджень. І відсутність реакції влади та міліції на такий потужний вибух, що свідчить про його вчинення державною службою…
До речі, за інформацією київського історико-патріотичного клубу «Пошук» цей капонір перебуває на обласному обліку як пам‘ятка. Та й якщо б навіть і не перебував, все одно його пошкодження є варварством та порушенням чинного законодавства України. Про морально-етичні та професійні здібності людей, що здійснили цей акт вандалізму, ми навіть не хочемо говорити.
Зараз готується колективне звернення громадян до Кабінету Міністрів України з вимогами визначити винних та притягнути їх до адміністративної та кримінальної відповідальності. Зобов‘язати їх відновити споруду, адже згідно закону покарання не звільняє від цього. Доручити певним органам держави вжити заходів щодо включення подібних споруд до Державного реєстру культурної спадщини.
Суспільство повинно всіма доступними методами виявляти та карати варварів у погонах 21-го сторіччя!
Семиренко І.М.»
Справка «УК»: О киевских дотах и их героических защитниках писали домой немецкие солдаты:
«Дорогая Ингрид! Несколько дней мы штурмуем укрепления этих безумцев… Их сооружения, кажется, невозможно уничтожить. Стреляем… почти беспрерывно, но они вновь и вновь оживают, принося нам огромный вред… Из всего пережитого я понял, что начатая война — не прогулка по Европе; в ней мы увязнем по самые уши…»
«Мама, моя дорогая! Никогда не думал, что можно оказывать такое жестокое сопротивление. Никак не можем взять Киев, его укрепления. Солдаты, которые засели в них, ни за что не хотят сдаваться, а мы, что меня очень удивляет, все топчемся на месте. Считаю это нашим позором…»
Письмо немецкого офицера:
«Вот уже несколько дней выбиваем из казематов этих фанатиков. Их сопротивление достойно наивысшей похвалы, ведь они остаются в подземельях, даже если мы их подрываем. Пока что я не видел ни одного пленного, хотя очень хочется лично взять кого-нибудь… Мне очень не хватает таких солдат. Буду пытаться сделать все, чтобы уничтожить противника, но, видит Бог, он достоин того, чтобы перед ним преклонялись или хотя бы ценили…»
Вот лишь несколько примеров героической обороны Киева гарнизонами ДОТов Киевского укрепрайона:
Село Круглик. Здесь бил врага 205-й ДОТ лейтенанта Василия Ветрова. Полтора месяца солдаты не пропускали противника. До середины августа этот рубеж оставался неприступным. Бойцы ДОТа получили разрешение отступать, но им не воспользовались. Когда находящимся в окружении, голодающим солдатам повторно передали распоряжение командования – отходить, они снова отказались. Более того, командир ДОТа заявил, что его подчиненные не уйдут с занимаемых позиций – даже получив приказ. В августе части Красной армии осуществили прорыв в направлении села Круглик. Обессилившие от голода бойцы ДОТа были эвакуированы. Сюда прибыли свежие силы. Вновь прибывшие держали оборону еще две недели. Получили приказ отходить и покинули бункер.
…Дот на окраине Виты-Почтовой оказался в глубоком тылу гитлеровцев, но его гарнизон и не подумал выкинуть белый флаг. Бойцы оборонялись не неделю, как было предусмотрено конструкторами дота, не месяц, а… до конца 1941 года! Территория возле амбразур была завалена трупами. Когда заканчивались боеприпасы, солдаты совершали вылазки и отбивали оружие у немцев. Днем гитлеровцев накрывали шквальным огнем. Ночью резали спящими. За четыре месяца в результате действий только одного из советских ДОТов немцы понесли такие потери, что решились на отчаянный шаг. Оставив на поле боя половину батальона, солдаты Вермахта сумели прорваться к входам в ДОТ и замуровать их. Но при отходе часть немцев погибла от пуль, другие – замерзли на морозе, боясь пошевельнуться. Гитлеровцы снова предложили гарнизону сдаться. Взамен было обещано расчистить выходы, оказать раненным помощь, и хорошо обращаться с пленными. Пулеметные расчеты не тронули парламентеров. Когда же к амбразурам подошла пехота, открыли шквальный огонь. Пока не умер от голода последний пулеметчик. Напомним: в декабре шли бои уже на подступах к Москве.
До последних дней обороны Киева сражался дот к северу от села Лютеж; он умолк лишь тогда, когда фашисты сумели впустить под землю ядовитый дым.
Дот № 131 в селе Кременище под Киевом был уникальным. Его – единственную из двухсот «долговременных огневых точек» (сокращенно ДОТ) Киевского укрепрайона – защищал не бетон, а металл. Стрелки сидели в цельностальном бронированном цилиндре диаметром три с половиной метра, с двадцатисантиметровой броней. В августе 1941 года дот отбил несколько лобовых атак немцев. Тогда враг уничтожил село и на выжженном пустыре сомкнул кольцо своей боевой техники вокруг плоской неуязвимой башни. Бойцам гарнизона предложили сдаться, они ответили отказом. Четыре дня немцы пытались разгрызть стальной «орех»… Наконец, подогнали к доту огнеметные танки и обрушили на него потоки высокотемпературного пламени. Никто из солдат не попытался выйти на поверхность земли. Одиннадцать бойцов со своим девятнадцатилетним командиром – лейтенантом Василием Якуниным – обрели огненное бессмертие.
Киевский укрепрайон считался отдельным, особо важным. Доты строились на расстоянии в 400-500 метров один от другого, с тем, чтобы служить опорой и прикрытием для развернутых вдоль фронта обороняющихся советских частей. Зачастую с дотами были связаны системы глубоких траншей. Таких эшелонов долговременных укреплений было где два, а где и три; оборона имела глубину от двух до шести километров. Если бы не эти маленькие крепости, не смогла бы тут удержаться 37-я армия, созданная для защиты столицы Украины. Только благодаря взаимодействию дотов и стрелковых подразделений, Киев простоял почти два с половиной месяца. Фельдмаршал Рейхенау написал потом:
«Первым мрачным днем шестой армии в восточной кампании следует считать 13 июля, поскольку в этот день наши танки были остановлены под Киевом»…
«Украина криминальная» уверена, что виновные в вандализме сотрудники МинЧС понесут должное наказание. А сам памятник подвигу защитников Отечества будет в кратчайшие сроки восстановлен.
