По результатам одного из последних социологических исследований население Украины ставит судейство в ряд наиболее коррумпированных государственных каст. Ранее в числе коррупционных лидеров находились чиновники, милиция, прокуратура, СБУ. Видимо и украинской Фемиде не удалось уберечься от модного поветрия: сегодня глубина падения этой женщины с завязанными глазами становится все очевиднее. И говорят об этом не только рядовые граждане-пострадавшие от действий правосудия, но и те, кто занимается коррупционерами профессионально: члены парламентского Комитета по вопросам борьбы с коррупцией и оргпреступностью. Им слово. Материал подается языком оригинала - по украински.

Витівки блудної Феміди

Корупція у суддівському середовищі - вельми серйозна проблема, яка знаходиться на постійному контролі Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Зокрема, ми скерували до Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Генпрокуратури України низку подань для вирішення питання про притягнення до відповідальності згідно із чинним законодавством суддів, які замість об'єктивного і неупередженого відстоювання інтересів громадян, на власний розсуд трактують закони, не забуваючи й про свої інтереси.

Так, голова Харківського районного суду м. Києва Д. Федієнко, зловживаючи своїм посадовим становищем, вирішила "зазіхнути" на чужі гроші, сума яких в Кримінальному кодексі України кваліфікується як "особливо великий розмір". 26 травня 1996 р. працівники УБОЗ ГУ МВС України у Києві затримують О. Беліченка разом із трьома приятелями, серед яких був і В. Рубан. У Беліченка виявляють і вилучають вогнепальну зброю, що стало підставою для порушення проти нього кримінальної справи за ст. 222 ч. 1 КК України. А в багажнику його "Мерседеса" знаходять дипломат із 224 тис. дол. Слідство пізніше з'ясовує, що вилучені гроші належать Рубану, який по цій справі пройшов свідком. Тож, Харківський райсуд 2 грудня 1996 р. виніс рішення гроші йому повернути. Однак зовсім інші думка щодо цього була у працівників фінансово-економічного управління ГУ МВС України, на депозитному рахунку якого вони лежали. Оскільки законний власник офіційно туди не звертався, вони й не збиралися цього робити.

А незабаром до цієї історії підключилася голова Харківського райсуду Д. Федієнко. 17 січня своєю постановою вона наклала на всю суму арешт і внесла подання на ім'я голови Київського міського суду Г. Зубця з проханням: "Виключити з вироку Харківського райсуду із результативної частини слова" про передачу Рубану 224 тис. дол., оскільки, мовляв, вони "нажиті злочинним шляхом". І хоч нічим таке прохання не мотивоване, Г. Зубець вніс протест у порядку нагляду до президії Київського міського суду з проханням відмінити вирок райсуду щодо долі грошей. Президія Київського міськсуду задовольняє протест голови і направляє справу на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Ніхто Рубана, за його словами, з цим рішенням не знайомить. А 24 березня 1997 р. його затримують за тією ж статтею, що й Беліченка, і дають 3 роки ув'язнення. Волю Рубан побачив лише 3 березня 2000 року.

Але ні правоохоронці, ні Федієнко про гроші на рахунку не забули. 25 лютого 2000 р. голова Харківського райсуду постановила половину з вилучених 224 тис. дол. перерахувати на рахунок свого райсуду. Пізніше представникам Комітету Федієнко пояснила, що ці гроші було використано для… ремонту приміщення суду, зокрема, її власного кабінету. Таке рішення грубо суперечить закону, оскільки гроші слід було в залежності від рішення суду або повернути Рубану, або перерахувати в дохід держави. У діях голови Харківського райсуду наявні ознаки зловживання посадовим становищем і ухвалення завідомо неправосудної постанови.

А от троє студентів Ірпінської академії податкової служби України А. Линка, Ю. Линка і О. Романцов не тільки безпідставно відсиділи 15 діб під адмінарештом, а й "вилетіли" з вузу. Сталося це через зловживання посадовим становищем і фальсифікацію протоколів про адмінпорушення суддею Ірпінського місцевого суду Київської області І. Боровського. Було це так: з'явившись у громадському місці в нетверезому стані (як пізніше було з'ясовано, жодних протиправних дій вони не чинили), курсанти відмовилися проїхати на вимогу автопатруля до Ірпінського МВ ГУ МВС України. Правоохоронці В. Будніченко і Р. Сідоров все одно доставили їх до міськвідділу, та ще й сфабрикували протокол "про злісну непокору". Суддя І. Боровський не став занурюватися у суть справи і без проведення судового засідання "вліпив" студентам по 15 діб арешту. Й навіть не надав тим можливості скористатися конституційним правом на захист. Сфальсифіковані суддею матеріали стали підставою для відрахування трійці з академії. Лише після звернення Комітету до Генпрокуратури було проведено перевірку, і Голова Апеляційного суду Київської області скасував постанови Ірпінського міськсуду як незаконні, а справи провадженням закрив. Комітет запропонував Голові Вищої ради юстиції України С. Ківалову звільнити І. Боровського з посади судді, а Генпрокурору М. Потебеньку - порушити кримінальну справу проти судді та міліціонерів.

Не лише у столичного судівства кепські справи. Ось вам приклад, коли вироки і рішення виносила людина, яка не має суддівських повноважень. В Дубровицькому райсуді Рівненської області це норма. Вдвічі сумно від того, що практикує таке голова райсуду Г. Юдко. 28 липня 2000 р. Збіг строк його суддівських повноважень. Але Юдко не захотів позбутися посади і продовжував уже незаконно розглядати справи, притягуючи громадян до відповідальності. 13 листопада він "засадив" на 15 діб за адмінпорушення В. Клюйка, а 27 листопада - на такий самий термін відправив за ґрати О. Рожка. Після закінчення повноважень судді за період з 28 липня по 8 грудня 2000 р. Юдко незаконно притягнув до адмінвідповідальності 32 особи.

Вцілому ж, за останні п'ять років роботи Юдко систематично порушував присягу судді, здійснюючи правосуддя. Так, 12 липня 2000 р. він виніс постанову про закриття кримінальної справи щодо Р. Пасечнюка, якого обвинувачували за ст. 215 ч. 2 КК України (Угон транспортних засобів). Підставою для такого рішення стало те, що обвинувачений нібито є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії. Однак, у матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які дані про це. На вимогу Комітету прокуратура Рівненської області опротестувала це рішення.

Кілька разів Юдка притягували до дисциплінарної відповідальності. На звернення Комітету Рівненське обласне управління юстиції порушило щодо нього дисциплінарне провадження. За численні факти порушення законодавства, прав громадян Вища рада юстиції України внесла подання про притягнення Юдка до відповідальності, а кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Рівненської області 30 березня 2001 р. рекомендувала звільнити Г. Юдка з посади судді у передбаченому законом порядку. Комітет вніс подання Генпрокурору України з вимогою притягнути Юдка до кримінальної відповідальності за перевищення наданих йому законом прав і повноважень та посадову фальсифікацію.

У Рівненському райсуді безпідставно відмовили в задоволенні позову вчителю Г. Хілецькій до Зорянської сільської ради про стягнення заборгованості по комунальних послугах. Таке рішення суд ухвалив після того, як були задоволені аналогічні позови ще восьми вчителів. Рівненський обласний суд, не зважаючи на незаконність рішення, залишив його в силі. І знову лише через втручання Комітету справа зрушила з мертвої точки.

Не менші зловживання у судах Львівщини. Так, 1999 року суддя Галицького райсуду Львова П. Кушнерик у перебігу слухання цивільної справи незаконно арештував на сім діб адвоката П. Воробця, який представляв інтереси однієї зі сторін по справі. Це незаконне рішення, нажаль, підтвердила і колегія та президія обласного суду. І тільки Верховний Суд України скасував цю ухвалу, задовольнивши скаргу П. Воробця. Того ж 1999 року обласне управління юстиції з"ясувало, що понад 75 відсотків цивільних справ П. Кушнерик розглядав з грубими порушеннями норм Цивільно-процесуального кодексу, а також виявило низку інших грубих порушень при розгляді цивільних та кримінальних справ. Не зважаючи на такі "досягнення", обласне управління юстиції, всупереч здоровому глузду, запропонувало кандидатуру Кушнерика на посаду заступника голови Галицького райсуду, і того затвердили на цій посаді.

Якщо в судах такі керівники, що вже казати про рядових суддів. У Львівському господарському суді твердо стали на шлях грубого порушення законності. Державне підприємство "Львівприлад", яке згідно з постановою Кабміну України віднесено до стратегічних об'єктів військового значення і не підлягає приватизації, певні особи шляхом хитромудрих маніпуляцій вирішили приватизувати частинами. У березні 2001 року з аукціону продали цех із підстанцією та артезіанською свердловиною, що практично паралізувало роботу підприємства. Пізніше було виявлено, що в аукціоні брали участь два підприємства, засновниками яких є одна особа. Однак суд не побачив у цьому підстав визнати аукціон незаконним. Суддя грубо проігнорував навіть таку вимогу, як змагальність сторін на аукціоні. Суддю задовольнила ситуація, коли покупець торгується сам із собою. До того ж, об'єкт було продано в десятеро дешевше за його балансову вартість.

У Любашівському райсуді Одеської області взагалі відбуваються малозрозумілі речі: деякі справи зникають, потім знов з'являються. Так, у травні 2000 року начальник управління виконання покарань у Любашівському районі передав для розгляду судді М. Галіберді подання про заміну виправних робіт на позбавлення волі Ігорю Чуприні і Валентину Носію, як таким, що злісно ухиляються від відбування виправних робіт. У зв'язку з тяганиною та запитом ініціатора подання про результати їх розгляду 14 грудня 2000 року голова суду зробив перевірку, однак цих справ у суді не виявилось і пояснити, де вони є, Галіберда не зміг. Через 9 днів, щоправда, він їх відшукав і надав з постановами про їх розгляд від 24 серпня, не гадаючи, що фальсифікацію легко виявити, адже цей день був… вихідним.

Про упередженість та необ'єктивність судді свідчать й інші рішення. Так, 16 листопада 2000 року за крадіжку колективного майна з проникненням у приміщення магазину Галіберда засудив до умовної міри покарання до того двічі судимого О. Зеленого. Зазначимо: підсудний скоїв тяжкий злочин коли попередня судимість не була знята, збитки не відшкодовано. Звичайно, президія Одеського облсуду скасувала цей вирок в порядку нагляду через м'якість. Натомість Галіберда продемонстрував протилежний підхід на судовому засіданні 18 грудня 2000 року, засудивши 14-річного В. Оклюку та 15-річного В. Зберяну до 3, 5 років позбавлення волі за крадіжку з будинку електричного ліхтаря вартістю 14 гривень. Підлітків було взято під варту (!) в залі суду. І це при тому, що неповнолітні є сиротами, вони працювали, трудові колективи просили суд передати їм хлопців на перевиховання. Одеський облсуд змінив вирок та призначив засудженим умовне покарання.

А в іншому випадку Галіберда з 65-річного потерпілого зробив злочинця. В. Кірвас, А. Березкін та М. Сорокін побили літню людину, застосувавши господарські вили та кігті електромонтера. Негідники вибили потерпілому зуби, понівечили обличчя, завдали тяжких травм. Поки чоловік лежав у лікарні, Галіберда засудив Кірваса 25 січня 2001 р. до… 2 місяців виправних робіт із утриманням 15 відсотків від заробітку на користь держави. Про Березкіна і Сорокіна суддя навіть не згадав. Водночас, за зустрічною скаргою злочинної трійки Галіберда порушив кримінальну справу проти потерпілого Кушніренка за… наклеп. Цю справу суддя розглянув першою і визнав потерпілого винним та стягнув на користь кожного із заявників… по 643 грн. моральної шкоди.

Комітет з'ясував, що Галіберда протягом півроку і більше не розглядає справи про захист трудових прав громадян, хоча повинен це робити у 14-ти денний термін. І це при тому, що Галіберда мав найменше навантаження з усього складу суду. Комітет звернувся до Голови Вищої ради юстиції й запропонував звільнити суддю М. Галіберду з посади за порушення присяги судді.

Нехтування нормами цивільно-процесуального законодавства демонструє суддя Роздільнянського місцевого суду Одеської області В. Олініченко. 11 травня 2001 року прикордонний наряд затримав неподалік державного кордону автомобіль "КАМАЗ", у якому громадяне везли 12.352 пляшки горілчаних напоїв без марок акцизного збору. Прикордонникам вдалося зупинити машину після тривалого переслідування із застосуванням вогнепальної зброї. Оскільки затримані заявили, що вантаж їм не належить, працівники Роздільнянського міжрайонного відділу податкової міліції відмовили в порушенні кримінальної справи щодо них, але автомашину та горілчані вироби вилучили і передали Одеській філії СДП "Укрспецюст". І хоч власника вантажу не було встановлено, суддя В. Олініченко 13 липня задовольняє скаргу Фасія і зобов'язує начальника відділу податкової міліції повернути йому горілчані вироби, попри те, що на товар без акцизних марок законодавство встановлює обмеження, і його, згідно зі ст. 137 ЦК України, слід було визнати безгосподарним й передати в дохід держави. Рішення підлягало негайному виконанню, що й було зроблено 14 липня. Звичайно, районний прокурор вніс на рішення суду апеляційне подання, а начальник міжрайонного відділу податкової міліції написав апеляційну скаргу. Обидвоє вказали на грубі порушення норм процесуального та матеріального права, допущені суддею. Наприклад, у представника податкової міліції, який брав участь у засіданні, не було жодних повноважень для участі в справ. Докази суддя не дослідив, матеріали, які були підставою для затримання автомобіля, не витребував, пояснення осіб, які брали участь у затриманні, не заслухав.

А от не менш красномовна історія судді Іллічівського місцевого суду Одеської області О. Бурана. 23 березня 2001 року працівники міліції затримали в службовому кабінеті директора дочірнього підприємства "Книжковий ринок" О. Яблонського в момент отримання ним хабара в 2100 доларів від приватного підприємця. Органи попереднього слідства з'ясували, що за період із квітня 2000 року по березень 2001 року Яблонський отримав від приватних підприємців хабарі на загальну суму 131, 4 тис. дол. Прокурор Жовтневого району обрав йому запобіжний захід утримання під вартою. 5 липня суддя О. Буран без участі прокурора вирішив розглянути скаргу адвоката і, не дослідивши матеріалів справи, безпідставно звільнив Яблонського з-під варти на підписку про невиїзд. Пізніше Одеський апеляційний суд задовольнив апеляцію прокурора, але завдяки рішенню Бурана заарештований міг накивати п'ятами, як це траплялося в Україні не раз.

Комітет однозначний в своїх оцінках і переконаний, що з приходом на посаду голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України С. Ківалова факти грубого порушення закону з боку суддів матимуть належну оцінку, і громадянам нашої країни буде гарантоване право на незалежний судовий захист.

Юрій КАРМАЗІН,
Голова партії Захисників Вітчизни
Голова Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Микола ХОМИЧ,
Голова секретаріату партії Захисників Вітчизни.
Завідувач секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Павло БАРНАЦЬКИЙ,
Головний консультант Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.