Семь тайн "дела Иванченко"

О хищном помощнике лидера соцпартии Александра Мороза, решившем погубить конкурента своего шефа - главную прогрессивную социалистку страны Наталью Витренко - написано более чем достаточно. Преимущественно - с позиций обвинения. Мы предлагаем материал, который также нельзя назвать объективно-взвешенным. Впрочем, читатель вправе знать и аргументы защиты, особенно накануне апеляционных слушаний дела Сергея Иванченко в Верховном Суде. Статья публикуется языком оригинала.

11 грудня в Верховному суді розпочнуться апеляційні слухання в справі "Сергія Іванченко". Крім нього фігурують ще четверо - Володимир Іванченко (рідний брат головного підозрюваного), Андрій Самойлов, Олександр Афанасьєв та Іван Недвига. Двоє останніх проходили за статтею "контрабанда зброї". Щодо решти, на думку судді Дніпропетровського обласного суду Валентини Кузьменко, саме ці троє два роки тому кинули дві гранати в натовп, який зібрався на подвір'ї перед місцевим Будинком культури в містечку Інгулець поблизу Кривого Рога. Сергій Іванченко, визнаний організатором теракту, в червні 2001-го отримав 15 років позбавлення волі.

Вібухи сталися одразу після зустрічі виборців із Наталею Вітренко, тодішньою кандидаткою у президенти. 29 чоловік було понівечено осколками. Вітренко також опинилася у лікарні, втім не надовго.

На диво оперативно телеканал УТ-1 просурмив на всю країну, що ідейний натхненник і практичний організатор злочину - Сергій Іванченко, керівник криворізського виборчого штабу Олександра Мороза. Репутація лідера соціалістів зазнала удару, постраждав і імідж Наталії Вітренко. На запитання "кому це було вигідно?" існує кілька варіантів відповіді. Однак, досі немає версії, підтвердженої фактично, яка б вказувала на замовника замаху. Загалом інгулецька трагедія залишається однією із найчорніших подій в політичній історії України. Й однією з найзагадковіших. Донині не розкрито всіх її таємниць. Згадаємо про ті таємниці й протиріччя, які не розв"язані слідством.

Трійка супер-кілерів: батько шістьох дітей, диск-жокей і продавець овочів

Американські фільми з серії "екшн" та чеченські події останніх років учать нас тому, що такого-сякого успіху на кривавій ниві тероризму досягають три категорії громадян: а) спеціально вишколені бойовики (або агенти спецслужб); б) смертники, яких штовхає на смерть фанатизм; в) психічно хворі особи або політично екзальтовані юнаки й дівчата, яким однаково що робити: підпалити кіоск чи-то "робити революцію" за прикладом вічно живого Че.

Озброєні знаннями про соціально-віковий склад терористичного руху, придивимося до тих, кого суд визнав організаторами й і виконавцями терористичного акту проти Наталії Вітренко.

Назва приватної фірми Сергія Іванченка - "Чекомас" (діалектне слівце з ростовських степів, звідки він родом) -відома в Кривому Розі багатьом. Бізнесом (торгівлею) Сергій займався понад шість років, і весь цей час псував кров місцевим можновладцям, претендуючи поперемінно то на посаду мера, то на мандат районного депутата. Вдача в нього, кажуть, не цукор: різкий, рішучий, живе за принципом ставропольських козаків: "или грудь в крестах, или голова в кустах". Водночас, вірить у Бога і саме так виховує (виховував?) шістьох дітей - всі, як на підбір, жіночої статі. Від першого шлюбу Сергій мав трьох дочок. Кілька років тому зустрів Інну Чирченко, яка так само як він працювала в торгівлі, була мамою двох дівчат. Незабаром у подружжя народилася дочка - Настя. Стосунки в родині були мирні. Сергія з Інною єднали спільний - невеличкий, але успішний - бізнес, і спільні погляди. "Я його найбільший друг, -- переконана вона. - Впевнена, що він нічого від мене не приховував".

На початку 90-х, перебуваючи в Грузії, Іванченко захопили у заручники бойовики, він провів у полоні кілька місяців. Одного разу полонених вивели у двір - начебто на розстріл. Так їх намагалися залякати. Сергій вижив, звільнився, а повернувшись в Україну, здавалося, втратив почуття страху: свої погляди висловлював відкрито, не боявся звання опозиціонера. Ставши довіреною особою Олександра Мороза, Іванченко розгорнув бурхливу діяльність: проводив мітинги, прес-конференції. По Кривому Рогу їздив, виставивши червоний прапор у вікно авто. В офісі його фірми розмістився виборчий штаб лідера соціалістів, там Сергій із дружиною та кількома помічниками власноруч майстрували плакати та транспаранти.

Отож, Іванченко був в Кривому Розі помітною й водночас незручною для влади постаттю. Помітною настільки, що при певному бажанні підставити Сергія було б дуже просто. Не варто сумніватися в тому, що засоби масової інформації, якщо буде вказівка згори, за кілька хвилин можуть перетворити бізнесмена на напівкримінального торгаша, опозиційного діяча місцевого рівня - на скандаліста та озлобленого невдаху, багатодітного батька - на багатоженця, який розривається між двома родинами, а довірену особу Мороза - на терориста... Власне, пройшовши через мас-медіа, біографія Іванченка отримала саме таку інтерпретацію. Але кінці з кінцями якось не сходяться, бо незрозумілим залишається одне: навіщо успішному бізнесменові організовувати безглуздий теракт і посилати рідного брата кидати гранати в натовп?

Проте, саме таку версію суд визнав логічною. Безпосередніми виконавцями злочину визнано Володимира Іванченка, рідного брата Сергія, і Андрія Самойлова (обидва - громадяни Росії). В перші дні після вибухів була запущена чутка, що вони мали схильність до вживання наркотиків. "Це на сто відсотків неправда, - каже дружина Сергія Інна Іванченко. - Володя жив у нашій сім'ї, і якби він страждав на наркоманію, я б помітила". Ні Володимир Іванченко, ні Самойлов не мали соціалістичних уподобань, політикою не займалися і участі в виборчій кампанії Мороза не брали - інакше кажучи, навряд чи на теракт їх штовхнула ідеологія. Володя інколи допомагав старшому брату водити машину, а на життя заробляв тим, що "крутив" дискотеку в селі Лозоватках поблизу Кривого Рога. Андрій торгував на базарі овочами. Якщо припустити, що смертельний ворог Наталі Вітренко найняв їх для здійснення злочину, то чому замовник зупинив свій вибір на таких непрофесійних виконавцях? Відповідь може бути тільки одна: якість виконання не мала значення, бо головна ціль теракту - кинути тінь на Олександра Мороза. Важко припустити, щоб останній міг замовити дискредитацію самого себе...

Як міліція "підсвітила" соціалістів

Зустріч виборців із кандидатом в президенти Вітренко в Будинку культури гірничозбагачувального комбінату була бурхливою. В залі кипіла, загрожуючи вибухом, гримуча суміш: зі сцени, глузуючи з Мороза та інших своїх суперників, виступала Наталя Михайлівна, а по інший бік рампи потрясали плакатами ("Вітренко - Гапон у спідниці!") войовничі соціалісти на чолі з Сергієм Іванченком. Інколи навіть здавалося, що дійде до бійки. Міліції було багато, але вона жодним чином не втручалася в перебіг подій...

Втім, мала б втрутитися, аби навести елементарний порядок: прихильники Мороза поводилися аж надто агресивно, заважаючи зустрічі. Побіжно зауважу, що зазвичай правоохоронці охоче й дуже жорстко діють проти "морозівців" (згадаймо хоча б випадок із адвокатом Сергієм Саловим), тому така поблажливість здається принаймні підозрілою. Інна Іванченко, згадуючи той вечір, ділиться припущенням: "Мені здається, міліціонери не втручалися навмисне, давали хлопцям можливість якогомога сильніше "засвітитися"... Навіщо? Можливо, щоб потім, коли очевидці згадуватимуть обставини, які передували вибуху, ця непрезентабельна поведінка соціалістів стала ще одним непрямим свідченням проти Іванченка?

Досі немає повної ясності, які саме пристрої полетіли в натовп. За однією з версій, це були гранати РГД-5 - досить потужна зброя. А за іншими чутками, в юрбу полетіли саморобні вибухові пакети, начинені металевою стружкою.

"Обмовив брата під тортурами"…

Слідство в справі про вибухи тривало майже рік і розвивалося зигзагами. Загалом можна налічити чотири варіанти свідчень, які в різний час давали підозрювані. Про першу версію говорить Інна Іванченко:

- Мене затримали ввечері другого жовтня. А вже наступного ранку начальник відділення міліції Симанько, допитуючи мене, сказав так: "Самойлов та Володимир Іванченко показали на тебе. Зізнавайся, розповідай все, як було". Тобто вони, мовляв, заявили, що гранати їм передала я...

Ця версія, що невідомо як виникла, незабаром випарувалася - вочевидь, через свою безглуздість. Згодом слідство добилося в молодшого Іванченка зізнання, що гранати він привіз з армії, "в банках з-під варення". А незадовго до першого туру президентських виборів журналістські кола обійшла ксерокопія чергових власноручних письмових свідчень Володимира. Читаючи разом із колегами закарлючки, виведені непевною рукою на аркуші зі шкільного зошита, я дізналася, що на злочин хлопців підбила така собі Наталя Сокуренко, довірена особа Вітренко. Ця жінка буцімто підійшла до Володимира, який мирно сидів на лавочці, і пообіцяла три тисячі доларів, а також гарантувала, що відповідальності за теракт не доведеться нести майже ніякої.

Слідство зупинилося на четвертих свідченнях Володимира, згідно з якими на злочин його підбив старший брат, Сергій Іванченко. Чому саме ця версія викликала найбільшу довіру правоохоронців, наразі невідомо. Згодом Володимир зізнався матері, що звів на брата наклеп - "обмовив під тортурами"...

"Слоник" як критерій істини

Криворізький адвокат Володимира Іванченка та Андрія Самойлова заявляв, що його підзахисних катують у СІЗО: підозрюваним роблять "слоників" -- одягають на голову поліетиленовий мішок, зав'язують довкола шиї мотузкою і так тримають, доки жертва не почне задихатися. Тоді - трошки попустять. І знову...

Інформація про це неодноразово з'являлася в пресі. Однак авторові не доводилося чути, щоб за цими фактами проведилося бодай службове розслідування. Коли Володимира Іванченка та Андрія Самойлова перевели до слідчого ізолятора СБУ в Києві, чутки про катування вщухли.

Телевізійники знайшли терориста на три місяці раніше за правоохоронців

Найбільший курйоз цієї "терористичної драми" стала історія із затриманням Сергія Іванченка. Ввечері другого жовтня 1999 року, невдовзі після вибухів біля Будинку культури, він виїхав на власній машині до Ростова-на-Дону. Там живуть його батьки, і напередодні трагедії звідти надійшла звістка, що вони потрапили в автокатастрофу. Інна до найменших подробиць розповіла правоохоронцям усе, що знала про маршрут і наміри Сергія, назвала номер авто і адресу родичів. Українські міліціонери, однак, не спромоглися в перші дні затримати Іванченка.

Не спромоглися, хоча він не переховувався і попервах нікуди не тікав. Благополучно діставшись Ростова-на-Дону, кілька днів прожив у батьків. До "українського терориста номер один" приїхала знімальна група телеканалу "НТВ" і зазняла його на материнському обійсті за найрізноманітнішими заняттями. Вітчизняні правоохоронці чомусь не зуміли зробити елементарного: тупо пройти по сліду телевізійників і заарештувати підозрюваного. Пізніше цей промах один міліцейський чин пояснив так: Іванченка, мовляв, не затримали тому, що дільничний у селі... був п'яний…

Піймати Сергія протягом ще майже трьох місяців виявилося нездійсненним завданням для міліції та спецслужб.

Так, Іванченко переховувався, оскільки зрозумів, наскільки небезпечна й серйозна каша заварилася, однак час від час телефонував дружині. Навіть школяру, який читає детективні романи, зрозуміло, що простежити, звідки виходить дзвінок (при умові, що телефон прослуховується) - це не проблема для правоохоронних органів. Очевидно для всіх, за виключенням підлеглих пана Кравченка.

Іванченко згодом розповідав дружині, що коли був "у бігах" (до речі, він пустився в них майже без копійки в кишені), то помічав за собою стеження. Тобто його "пасли" - але не затримували... Можливо, імітація довгих пошуків надавала справі поважнішого вигляду?

Арсенал зброї виявили тільки з другої спроби

Свого часу мас-медіа облетіло повідомлення: на дачі Іванченка, під підлогою в одному з сараїв, виявлено цілий арсенал зброї. Проте мало хто знає, що обшуків було два, і величезні мілітарні запаси були знайдені лише з другої спроби. Вперше правоохоронці, як це й має бути, нагрянули на дачу по гарячих слідах - невдовзі після вибухів. Обійстя й усі будівлі були ретельно обшукані, про обшук було складено протокол у двох примірниках, один із яких отримала Інна Іванченко. Того разу міліціонери не виявили нічого навіть схожого на зброю.

Другий похід на дачу правоохоронці здійснили несподівано, через шість днів після першого (всі ці дні в будинку нікого не було). І справді, під підлогою в одному з сараїв, там, де вже якнайзатятіше шукали майже тиждень тому, міліціонери виявили той самий арсенал. Протокол першого обшуку з матеріалів справи загадковим чином зник... Щоправда, той, хто викрав цей документ, мабуть, забув, що другий примірник зберігається в родині Іванченків. Виникає аж ніяк не риторичне запитання: кому було потрібно, щоб папірець щез, і чи не могли ці зацікавлені особи у період між першим і другим дачними трусами закопати в сараї те, що потім повинна була знайти міліція?

"Невідомі радили мені не розпускати язика, інакше лежатиму не в лікарні, а на цвинтарі"

Широка громадськість мало знає про те, що бачили під час теракту самі потерпілі. Звісно, жертви трагедії пережили шок і запам'ятали не багато. Однак серед їх свідчень є такі, що слідству варто було б взяти до уваги, оскільки вони виводять розлідування на зовсім іншу версію.

Мешканка Кривого Рога (її прізвище не розголошується з причин, про які йтиметься нижче), поранена під час вибухів, має власне бачення того, що сталося. Ось що за її словами

відбувалося в перші секунди після теракту: "Разом з іншими людьми я вискочила на дорогу, щоб переписати номери всіх авто, які там стояли. В цей час з боку парка до однієї з машин сірого кольору з тонованими вікнами підскочив дуже високий, атлетичної будови парубок. Це був ані В.Іванченко, ні А.Самойлов. Парубок був одягнений в шкіряну коротку курточку, сірі брюки, дуже великого розміру черевики. З-під курточки було видно мохеровий светр. Побачивши нас коло машини, він зі злістю кинув: "Ми вас усіх, сук, по дорозі ще перестріляємо". В нас почалася паніка. Хлопець сів у машину, де вже сиділо кілька чоловік, і поїхав. Я разом з... (імена не називаються. - Р.Г.) підбігла до співробітників міліції. Умовляла їх догнати машину. Над нами відверто сміялися. Один співробітник навіть поглузував: "Так вам... і треба!"...

Згодом оперативники на наше запитання, де ж та злополучна "іномарка", яка так швидко зникла з місця пригоди, відповідали, що, мовляв, треба було її шукати по гарячих слідах..."

Коли ця жінка-свідок одужувала від травм у лікарні, їй почали погрожувати якісь невідомі особи. Вони наполегливо радили "не розпускати язика, інакше доведеться лежати не в лікарні, а на цвинтарі", а потім пообіцяли приїхати до медичного закладу, аби "вправити в потрібний бік мізки". Потерпілій надали охорону. В письмових свідченнях, оприлюднених "Голосом України", жінка сама себе запитує "Що я думаю про теракт?" і відповідає: "Його добре підготувала спецслужба..."

Роксана ГЕДЕОН,
спеціально для "УК"