Про влучних міліціонерів та ввічливих прокурорів

Наприкінці минулого року до "УК" звернувся Леонтій Юхимович із проханням допомогти -інформаційно - у справі щодо вбивства його сина Руслана працівниками міліції. Ми не адвокати і не прокурори, тому пропонуємо оцінку дій міліції та прокуратури у цій історії виключно з точки зору закону. Аналіз підготовлено фаховим юристом, колишнім старшим слідчим прокуратури Київської області Марією Самбур.

За матеріалами справи, протягом трьох днів, з 02.03.99 в помешканні гр. Б. знаходились четверо озброєних міліціонерів, які очікували появи вимагачів. 04.03.01р. двоє вимагачів з'явились у помешканні - за валютою, яку напередодні нібито вимагали. Зовні виглядає дуже дивним, що у такій невигідній для вимагачів ситуації: двоє проти чотирьох озброєних міліціонерів, міліція вдалася до застосування зброї. Один з вимагачів був застрелений двома пострілами у спину працівником міліції. Очевидо, що однієї кулі у спину більш ніж достатньо аби зупинити зловмисника. Навіщо був другий постріл? Тим більше, що повернувшись спиною, важко чинити спротив й загрожувати життю міліціонера. Попри це, кримінальна справа за фактом застосування табельної зброї не порушувалась протягом місяця - в порушення вимог ст. 97 КПК України. І це - не зважаючи на той факт, що людина була смертельно поранена.

Після чисельних скарг батька загиблого все ж було порушено кримінальну справу за ст.166 ч.3 КК України - перевищення службових обов'язків. Але 28 січня 2001 року кримінальну справу закрили за відсутністю складу злочину. Неодноразові звернення родини до Генеральної прокуратури не дали жодних результатів. Михайло Потебенько виявився найввічливішим серед своїх заступників, а тому письмово повідомив батька, що надалі він не буде відповідати на його звернення. Не принесли результатів і звернення Юхимовича до депутатів. Гідно повівся хіба що суддя Львівського обласного суду М. Гриців, який 25.12.2000 року виніс рішення про скасування постанови про закриття кримінальної справи. Своє рішення суддя мотивував тим, що постанова про закриття винесена передчасно. Суддя поставив питання, які слід з'ясувати під час проведення слідства, а саме: слідством не з'ясовано чи була зброя у Юхимовича й чим міг він чинити опір озброєним працівникам міліції, крім того слідством не доведено чи чинив Юхимович які-небудь дії, спрямовані на вимагання. Суддя також звернув увагу на те, що в справі наявні суперечливі свідчення щодо того, чи була зброя у Руслана Юхимовича в той фатальний для нього день. Отже, це надважливе питання залишається відкритим.

Ми не маємо наміру захищати злочинців, але доки суд не виніс обвинувального вироку Руслану Юхимовичу за скоєння злочину - вимагання валюти у гр. Б., назвати його злочинцем не може ніхто. Звернемо увагу читачів також на те, що по цій справі слідство триває майже два роки і 23 березня 2000 року саме суд повертав справу на додаткове розслідування, не знайшовши достатньо зібраних доказів для розгляду справи в суді. Згідно чинного законодавства попереднє слідство має у місячний строк усунути недоліки, вказані судом та прийняти одне з двох рішень: направити справу з обвинувальним висновком до судового розгляду або закрити справу за відсутністю складу злочину. До цього часу жодне з вказаних рішень не прийняте. Тоді на яких підствах можна вести розмови про те, що зброя застосовувалась правомірно - при затриманні злочинця?

Очевидно, не обов"язково мати освіту юриста і обіймати посаду Генерального прокурора, аби знати, скажімо, такі "тонкощі" українського законодавства: "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду...", ст.. 62 Конституції України. Невже панове прокурори Потебенько, Гарник, Вінокуров цього не знають? В своїх письмових відповідях до родини вони повідомили, що особисто і ретельно вивчали матеріали кримінальної справи. Висновок один: кримінальну справу закрито за відсутністю в діях працівників міліції складу злочину, підстав для скасування такого рішення немає. Тобто, за підтримки прокуратури з Юхимовича вже зробили злочинця і вирок суду не може нічого змінити. А чи буде взагалі вирок суду? Чи не спробує прокуратура тихо прикрити справу, приховавши у такий спосіб свої непрофесійні дії?

Ще деталь: громадянка Б., яка зробила заяву щодо вимагання в неї валюти, знаходиться в розшуку. А якщо її заява носила характер доносу або наклепу? Чи слід стріляти в кожного, на кого нам вкаже невідома особа? А може це особа була комусь добре відома? Питань багато, але хто надасть родичам молодого чоловіка, розстріляного міліцією, кваліфіковану, професійну відповідь? Принаймні, на прокуратуру, як бачимо, сподівання марні. Навряд чи Леонтій Юхимович - полковник міліції в запасі, звертався б з чисельними скаргами до всіх можливих інстанцій - геть до інтернет-видання, якби отримав відповіді на свої запитання від державних структур, на те уповноважених.

Марія Самбур, юрист