Прокурори-багатоверстатники

Служил Гаврила прокурором,
Гаврила булки выпекал…

З фольклору співробітників прокуратури
Донецької області

В історії, що надійшла до нас з Донеччини все переплутано: заступник міжрайонного прокурора, УБОЗ-івський борець з корупцією, бізнес чи-то з виготовлення хлібу, чи-то з вибивання грошей... Втім, є слабка надія, що у цієї исторії буде щасливий кінець із покаранням винних. Адже все це сталося на виборчій дільниці нанишнього члена парламентського Комітету з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Генадія Васильєва. Отже, раптом його зацікавить неподобство, що відбувається на "підконтрольній" території? Тим більше, що розпочалася ця історія за часів, коли Генадій Андрійович керував Донецькою обласною прокуратурою.

Минулого року в місцевій пресі було оприлюднено пікантні подробиці комерційної діяльності заступника прокурора Мар'їнської міжрайонної прокуратури, що на Донеччині. Невідомо чим би це закінчилося, особливо з огляду на те, що влітку минулого року прокуратура Донецької області провела службове розслідування за фактами, наведеними в пресі. Втім, відомо: пронесло, все спустили на гальмах…

На той час Генадій Андрійович Васильєв вже передав повноваження обласного прокурора Віктору Павловичу Пшонці, отже він міг дати оцінку своїм колишнім підлеглим ну хіба що як народний обранець. До речі, обрано Генадія Андрійовича саме по Мар"їнському району Донецької області, де й трапилося таке прокурорське нещастя...

Чим так привабила екс-прокурора саме Мар'їнка, від мешканців якої екс-прокурор вже вдруге йде у депутати? Що примушує високого гостя так часто навідуватися до райцентру та зупинятися біля красеня-магазину під гучною назвою "Європейський", що стоїть на в'їзді до райцентру (очевидно, також європейського маштабу)? Мабуть, поклик сумління тягне колишнього прокурора до виборців, хоче депутат на власні очі переконатися, чи достатній асортимент в місцевих крамницях, чи нема, часом, якогось дефіциту, чи добре розходиться товар, чи своєчасно завозиться?..

Аби розібратися у цьому питанні зайдемо здалека. Процитуємо записку, адресовану підприємцеві Володимиру Ополєву, власнику невеличкої пекарні в місті Вугледар, що в двадцяти хвилинах їзди від Мар'їнки: "Ополев Владимир. Деньги за месяц. Отчет. Володя! Эдик принимает цех. Пока мы не отработаем деньги, работать будет он. Это наше мнение: мое и Бориса. Потом мы вернемся к нашим договоренностям". На вашу думку, читач: хто міг написати записку такого змісту? Правильно, хто завгодно, тільки не співробітник прокуратури. Якщо не вірите - спитайте у Геннадія Андрійовича, і він вам пояснить, що, по-перше, співробітники прокуратури ніяких цехів не приймають і грошей не відпрацьовують. А, по-друге, не пишуть ніяких записок.

А тепер уявіть, що під цим текстом міститься підпис заступника Мар'їнського міжрайонного прокурора Ігоря Марченка. Здивувалися? А ще в ній указано два імені - Борис та Едік. І це також є дивовижним співпадінням. Тому що Борисом звуть доброго знайомого прокурора Марченка. І прізвище прокурорського товарища Плотницький - донедавна той очолював підрозділ боротьби з корупцією Донецького обласного УБОЗу.

Для з"ясування персони Едіка корисною буде цитата з послання самого пана Плотницького до того ж підприємця Ополєва: "Володя, в субботу, 20.01.2001 в 16-00 состоится собрание учредителей пекарни (в магазине Европейский г. Марьинка). Предлагаем явиться со всеми документами и отчетом о работе за весь период. Пожалуйста, пригласи своих родителей на собрание. В случае неявки проведем собрание и примем решение в твое отсутствие под протокол". Зазначимо, що магазин "Європейський", де проходили збори засновників, формально орендує пані Передельська, а прізвище Едіка, який є другом матері Мар"їнського прокурора Марченка, за черговим співпадінням, також Передельський.

Враження від листування держслужбовців буде не повним, якщо не згадати ще один документ, який ретельно заповнював колишній заступник Мар'їнського міжрайонного прокурора (нині Ігор Сергійович Марченко обіймає посаду старшого помічника прокурора Кіровського району Донецька). Це - відомість одержання грошей від підприємця, куди Марченко заносив дату, суму і ставив власноручний підпис. Відомість велася в доларах, а у випадку, коли Ігорю Сергійовичу приносили національну валюту, він для порядку проставляв курс і виводив суму в еквіваленті.

А тепер - до витоків історії навколо Вугледарської пекарні. Одного сумного дня підприємець Ополєв познайомився з прокурорським начальником Ігорем Марченком, який погодився взяти матеріальну участь в обладнанні пекарні, яку спав і бачив Ополєв. Якби ж до мрій Ополєва ще й грошенят... Але ж є Марченко, а ще його товарищ з Донецька Юрій Булдов. Грошові внески на закупівлю устаткування компаньони розподілили таким чином: Марченко - 5 тисяч доларів, Булдов - 5 тисяч доларів, Ополєв - 500 доларів. Оскільки ані розкривати Ополєву своє інкогніто, ані афішувати участь у розвитку хлібопекарної промисловості району Марченко не бажав, за кільки днів він привіз другу Булдову нотаріально посвідчений тристоронній договір про спільну діяльність. Ополєву договір не показали, бо замість Ігоря Сергійовича в якості засновника пекарні була вписана матір Марченка - Раїса Павлівна, а замість підпису Ополєва стояла незрозуміла закорлючка. Поява нотаріальної печатки на цьому "договорі" пояснюється чи-то особливим порядком здійснення нотаріальних дій в п'ятій Донецькій нотаріальній конторі на чолі з завідувачкою Ісаєвою чи-то особливою повагою до заступника прокурора. Так чи інакше, державний нотаріус Ісаєва поставила свій підпис (реєстраційний №1-2149 від 22.08.96) під завідомою фальшивкою.

Перший млинець майбутніх хлібопіків виявився комом: Булдов зник з грошима Марченка, пайовики розпочали пошук нового партнера, а міліція - розшук Булдова: за кілька днів по тому він опинився в Ізоляторі тимчасового утримання Донецького міськуправління міліції, де пробув вісім діб. А оскільки в той час нагляд за дотриманням законності в Донецькій області очолював саме Генадій Васильєв, було б непогано дізнатися - на підставі якого закону людину вісім днів тримали в ІТУ, коли навіть підозрювані в скоєнні тяжких злочинів (не таких, звісно, тяжких, як невчасні розрахунки з заступником прокурора) не можуть там знаходитись понад 72 години.

Новим партнером пекарів Опалєва та Марчєнка виявився Борис Дмитрович Плотницький, про справжню посаду якого (старший оперуповноважений ГУБОЗ МВС України), звання (підполковник міліції) і службові обов'язки (керівник напрямку боротби з корупцією в Донецькій області) Ополєв довідався тільки через п'ять років. Цього разу було вирішено вкласти в майбутню пекарню 32 тисячі доларів - по 16 тисяч з кожного держслужбовця. Внесок Ополєва в суспільно-корисну працю обмежувався трудовою участю - мабуть попередня підприємницька дяльність для нього була не настільки прибутковою, як для його партнерів нагляд за дотриманням законності та боротьба з корупціонерами.

Перші півроку, до квітня 1997-го, справами пекарні переймалися батьки Ополєва (підприємець важко захворів та зліг у лікарню - звідсиля й письмова пропозиція Плотницького запросити батьків для звіту), а тому черговий договір про сумісну діяльність робили й нотаріально посвідчували без нього. Фігурантами нової угоди також були підставні особи - матір Марченка й дружина Плотницького. Щоправда, побачити живцем Раїсу Павлівну Марченко та Ірину Анатоліївну Плотницьку Ополєву тоді не вдалося: державний нотаріус Ісаєва не має звички знайомитися з людьми, чиї підписи засвідчує, а тому Ополєв одержав від Марченка свій примірник договору від 14.01.97 з вже проставленим підписом цього ж нотаріуса.

Через півроку, проїжджаючи повз Мар'їнську прокуратуру, Опалєв побачив на її східцях товариша по бізнесу і зажадав пояснень. Пояснення були надані миттєво у вигляді оповідання про вісім днів з життя Юрія Булдова за гратами ІТУ. За тим Ополєву було запропоновано повернути одержані по договору 32 тисячі доларів, а пекарню разом з усім устаткуванням передати Едуарду Передельському (майже родичу Марченка по лінії матері). А щоб в підприємця не виникало ілюзій щодо законності пропозиції, до нього приставили "куратора" в особі оперуповноваженого податкової міліції Мар'їнської ОДПІ Ігора Коломийцева. Але Передельський, на якого звалилося таке пекарське щастя, не погодився щодня їздити у Вугледар, бо мав достатньо клопопоту з прокурорським магазином в райцентрі. Й на лихо, Марченко встряг у чергову халепу та був переведений у Донецьк рядовим слідчим районної прокуратури, через що втратив у доходах. Отже, довелося Марченкові та Плотницькому брати керування хлібним виробництвом у свої, натружені на допитах руки.

Ополєву не було чого робити: той заліз у борги й до вересня 2000 року повернув правоохоронцям всі 32 тисячі доларів, після чого попросив відпустити його з-під прокурорського ока. Та професійні юристи Марченко й Плотницький, які вважали Ополєва своєю власністю (orudium vocale в римському праві), мали інші плані. Вони вирішили продати чужу пекарню "авторитетному підприємцеві" Анатолію Бистрову. А Ополєву висунули чергову умову: або він знаходить ще 20 тисяч доларів "відступних", або переходить у власність до нового хазяїна. На час цих подій прокурор Донецької області Геннадій Андрійович Васильєв вже передав свої повноваження Віктору Павловичу Пшонці. Отже, надати оцінку законності дій свого колишнього підлеглого Марченка може тільки в якості народного депутата від Мар'їнського району, на території якого знаходиться предмет договору - пекарня, що належить Ополєву. Може, але не поспішає. Можливо, Віктор Павлович приховує від Геннадія Андрійовича матеріали службового розслідування по викладених вище фактах? А може, в Геннадія Андрійовича, переобтяженого зустрічами з виборцями зі складу співробітників магазину "Європейський", немає часу, аби ознайомитися з деталями прокурорсько-міліцейської співпраці? Ми йому щиро допоможемо.

Нюанси зобов'язального права слідчий прокуратури та старший опер ГУБОЗ пояснили Ополєву 22 жовтня 2000 року в приміщенні гуртожитку ПТУ №120, в офісі фірми "Терра-нова", яка належить А.Бистрову. На "об"єкт" підприємця доставили з власної квартири Коломийцев і Бистров. Наслідком прочитаної Ополєву лекції стали, по-перше, тілесні ушкодження м'яких тканин його обличчя (засвідчені довідкою міськлікарні №14), а по друге - розписка на ім'я Марченка та Плотницького в сумі 20 тисяч доларів, які Ополєв начебто позичив о 15-30 годин того пам'ятного для нього дня - на строк п'ять діб. А як свідки вільного волевиявлення сторін розписку підписали два охоронці Бистрова - Сергій Тарасов і Юрій Жменченко.

Оскільки грошей стражі правопорядку так і не дочекалися, через місяць у справу втрутився Мар'їнський міжрайонний прокурор Едуард Васильович Шевченко, до речі, близький друг та однокашник Марченка. Наслідком його турботи за дотриманням законності на території виборчого округу Геннадія Андрійовича Васильєва стала кримінальна справа, порушена проти Ополєва податковою міліцією Мар'їнської ОДПІ за ухилення від сплати податків. Логічним розвитком сюжету стало перепроводження Ополєва по стопах Булдова в лютому 2001 року в Ізолятор тимчасового утримання.

Скандал вибухнув після того, як Мар'їнський районний суд визнав затримання Ополєва незаконним, а за місяць по тому з'ясувалося, що підпис під постановою про порушення кримінальної справи взагалі підроблено (прокурор Шевченко й досі запевняє, що справу проти Ополєва порушила слідчий ОДПІ І.З.Вишневська - перед тим як звільнитися з податкової міліції та виїхати за кордон на заробітки, але сама Ірина Зігмундівна в бесіді з автором цих рядків категорично стверджувала, що прокурор бреше і на підтвердження надала неспростовні докази - зразки власного підпису). Подробиці прокурорсько-міліцейського бізнесу виплеснулися на сторінки місцевих газет, а тижневик "Деловой Донбасс" навіть надрукував "гонорарну" відомість заступника прокурора, після чого обласна прокуратура була змушена провести службове розслідування викладених у публікаціях фактів. Як не приховував обласний прокурор дані розслідування від газетярів, як не ігнорував їхні запити, все одно на початку лютого 2002 року в руках журналістів опинилася постанова прокурора відділу прокуратури Донецької області про відмову в порушенні кримінальної справи за результатами перевірки публікацій в газетах "Деловой Донбасс" і "Салон Дона и Баса". Достаємо носовички та, втираючи сльозу розчулення, читаємо:

"Опрошенный по данному поводу Марченко И.С. пояснил, что предпринимательской деятельностью никогда не занимался. Все вопросы, связанные с работой пекарни, Ополев В.Г. решал с его матерью. Деньги на ее открытие предоставила мать. Деньги от Ополева В.Г. получал по просьбе матери возле своего дома. Работы пекарни он не касался. Все изложенное в газетных публикациях считает клеветой и оговором … Аналогичные пояснения дал Плотницкий Б.Д., указав, что никакого участия в проекте по открытию пекарни не принимал. "Семейные" деньги, вложенные его женой, Ополев В.Г. должен был вернуть в течение 8 месяцев. Однако со временем перестал отдавать долг. Он несколько раз приезжал по просьбе жены в пекарню, чтобы передать Ополеву В.Г. о необходимости встречи с учредителями, звонил ему по телефону. Ни он, ни Марченко И.С. угрозами или тем более путем расправы у Ополева В.Г. денег не вымогали. "Как попрошайки" уговаривали его вернуть деньги и отчитаться. Задолженность перед ними Ополев В.Г. погасил только в 2000г. Изложенное в газетных публикациях также считает клеветой, не соответствующей действительности … Опрошенные по поводу появления расписки о займе 20 тысяч долларов США Тарасов С.Н. и Жменченко Ю.В. пояснили, что 22 октября 2000г. во второй половине дня находились в офисе фирмы "Терра-нова". К ним обратился мужчина среднего роста, 40-45 лет, полного телосложения и попросил удостоверить расписку о займе денег. Продиктовал текст, под которым они и расписались. Текст расписки не читали … Опрошенный по данному поводу Марьинский межрайонный прокурор Шевченко Э.В. пояснил, что законных оснований для дачи санкции на арест Ополева В.Г. не имелось. Партнером по бизнесу Марченко Г.С. он никогда не являлся и считает это клеветой. Отношения с Марченко И.С. поддерживал служебные. О том, что Марченко И.С. якобы занимается предпринимательской деятельностью ему ничего не известно … Достаточных данных для возбуждения уголовного дела в ходе проверки не добыто".

Ось так - скромненько: "не добыто". Але те, що вдалося одноосібно "добыть" авторові цієї публікації, вельми скидається на склад кримінального злочину - одразу за кількома статтями УК. То може працівники донецької обласної прокуратури, які перевіряли наведені факти, просто щось десь недопрацювали? Можливо потрібна додаткова перевірка - скажімо, з боку парламентського Комітету з боротьби з корупцією та оргзлочинністю? Адже йдеться про підозру у корупційних діяннях, підробці документів, вибиванні грошей з ініціативи та силами прокурорського й міліцейського начальників. Дивно, що член парлментського комітету Генадій Васильєв досі не звернув уваги колег на цей прикрий випадок, що стався на його виборчій дільниці. Але ще не все втрачено, Генадію Андрійовичу! Поцікавтеся, залучить колег по Комітету, мобілізуйте свій прокурорський досвід та знання місцевої ситуації. А ми з великою радістю поінформуємо Мар"їнських виборців про результати Вашої праці.

Володимир БОЙКО,
спеціально для "УК"