«Карабас» та «Ангел»: Як «справедливий бандит» та «тихий динозавр» поділили Південну Пальміру
Одеса середини 90-х була державою в державі, де справжні рішення ухвалювалися не в кабінетах мерії, а в «приймальнях» на пляжах та в лазнях. Випадкове фото з «Ланжерона» 1995 року зафіксувало унікальний момент: поруч стоять дві легенди кримінального світу, які уособлювали різні епохи.
Віктор Кулівар, відомий як «Карабас», — останній «король» старої школи, який тримав місто на «поняттях» і податках із кожного морського контейнера. Та Олександр Ангерт, він же «Ангел», — архітектор нової системи, де кримінал остаточно зрісся з великим нафтовим бізнесом та політичною владою.
Це розповідь про те, як одеське «Палермо» годувало пів країни наркотиками під наглядом міліції, чому «справедливого бандита» Кулівара розстріляли біля входу в лазню, і як передсмертне інтерв’ю простого водія «Бирчика» спричинило політичний землетрус, що зніс тогочасного мера. Від наперстків на Дерибасівській до міжнародних нафтових схем — поринаємо в історію одеських конгломератів, чиї відголоски чути в місті й сьогодні.
Одеські манси 90-х
Одеса, пляж «Ланжерон», 1995 рік. На фото: крайній ліворуч — Віктор Кулівар на прізвисько «Карабас». У білих штанах — Олександр Ангерт, відомий як «Ангел». Фото надіслав підписник.
Віктор Кулівар («Карабас»): тіньовий мер та король Одеси
Віктор Павлович був чи не найвпливовішою фігурою одеського криміналітету 90-х. Його шлях до вершини був класичним для того часу: від «наперстків» та валютної «ломки» до рекету моряків та їхніх родин. Згодом його зліт пов’язували з протекцією московських мафіозних кланів (був смотрящим за Одесою), зокрема йому приписували тісні контакти з Отарі Квантрішвілі.
В Одесі Карабаса називали тіньовим господарем. Донині про нього ходять легенди як про «справедливого бандита», такого собі Робін Гуда, що допомагав нужденним. Проте одеські старожили пам’ятають і інший бік його слави: кажуть, саме в «приймальні» Кулівара народилася похмура приказка:
«Заходь — не бійся, виходь — не плач».
Ветерани карного розшуку розповідають, що Карабас мав свій солідний відсоток із наркотрафіку. На околиці міста тоді процвітало славнозвісне «Палермо» — район, де виробництво зілля йшло промисловими масштабами. Цей «конвеєр смерті» не зупиняли, бо частку в ньому мали всі — і кримінал, і тодішня міліція.
До 1996 року Карабас почав активно «відбілювати» репутацію: з’являвся в компанії політиків і вибудовував імідж солідного комерсанта. Його інтереси сягнули міського бюджету та нафтових потоків. Саме «нафтові розборки» вважають причиною його ліквідації, яку приписують чеченським угрупованням.
Життя «короля Одеси» обірвалося 21 квітня 1997 року на вулиці Асташкіна. Кілер розстріляв його з пістолета-кулемета «Скорпіон» біля входу в лазню № 4.
Олександр Ангерт («Ангел»): Архітектор системи та “динозавр” одеського конгломерату
Олександр Ангерт став ключовим гравцем регіону саме після смерті Карабаса. Сьогодні він мешкає за кордоном, проте, за даними медіа, досі зберігає суттєві важелі впливу на політичне та економічне життя Одеси.
Його ім’я гучно пролунало в пресі на початку 1998-го через замах на Бориса Анікейчика («Бирчика») — особистого водія кримінального авторитета Олександра Ніколаєвського «Бацили».
Бирчик був свідком закритих переговорів у 1994 році у салоні авто, де фігурували Ангерт та Едуард Гурвіц. Згодом водій почав зливати деякі таємниці журналістам.
11 березня 1998 року біля під’їзду на Бирчика чекав кілер, який розстріляв його впритул із пістолета. Чотири кулі влучили в груди та живіт. Контрольний, п’ятий постріл убивця зробив у голову. Тяжкопораненого Бирчика доправили до Єврейської лікарні, де він опритомнів і встиг дати предсмертне інтерв’ю журналісту програми «Цілком таємно», де розкрив деталі компрометуючих зв’язків влади та криміналу.
Це спровокувало політичний землетрус: Руслан Боделан, який тоді мітив у крісло мера, відкрито закликав Гурвіца знятися з виборів і забратися з міста.
Зрештою, Бирчик, будучи класичною «торпедою», став розмінною монетою у великій кримінально-політичній грі.
Джерело: Криміналіст
