Кримінальний авторитет «Васька Псих» та харківські гастролі його банди
У пантеоні радянського злочинного світу є імена, що стали легендами. Одне з них — Василь Дмитрович Якименко, більш відомий на прізвисько «Васька Псих». Для прикриття він використовував безліч імен: значився і Якубовським, і Кіменком, і Сердюченком, і Барабановим.
Уродженець села Березівка Харківської області (народився 29 квітня 1917 року), Якименко зібрав за своє життя воістину астрономічний «букет» судимостей.
«Васька Псих»
У кримінальних хроніках за ним значиться 125 років загального терміну позбавлення волі та дві вищі міри покарання (розстріл), які йому вдавалося замінити табором. Кілька разів отримавши по 25 років, він незмінно опинявся на півночі, в районі Воркути, і щоразу примудрявся втекти.
Цікава деталь наводиться у книзі «Організована злочинність в Україні» (Харків, 2008 р.). За даними авторів, на початку своєї кар’єри до групи «Васьки Психа» входив Олександр Іванович Кочев на прізвисько «Худий». Пізніше він буде «коронований» і стане відомий усьому Союзу як «злодій у законі» Вася Корж.
Якщо «Псих» був відомий своєю зухвалістю та авантюризмом, то Корж увійшов в історію як один із головних «патріархів» та хранителів «правильних» злодійських традицій. Він вирізнявся особливою принциповістю у питаннях дотримання «понять».
Його життєве кредо яскраво характеризують слова, які йому приписують:
«Розповідала мати, що я зі шляхетних – від білого офіцера, тому гнути шию перед комуністами не буду. Чому? Ось ви зав’язані на прохідній, заводській трубі, гаруєте добу на дядька. А я хоч і мало був на волі, зате завжди почувався вільною людиною».
Осівши наприкінці життя в Харківській області, Вася Корж помер 28 грудня 1996 року.
«Харківська гастроль»: полювання на «від’їжджаючих»
У 1970-х роках «Васька Псих» зі своєю «командою» на якийсь час перебрався до Харкова. Це був час, коли влада СРСР привідкрила «залізну завісу» і дозволила виїзд радянським євреям до Ізраїлю.
Група «Психа» миттєво оцінила нові можливості. Головним об’єктом їхньої уваги стали саме «від’їжджаючі». Логіка злочинців була безпомилковою: готуючись до еміграції, люди продавали все майно й конвертували кошти в те, що можна було б приховати або спробувати вивезти контрабандним шляхом, — переважно золото та інші коштовності.
Усі ці скарби, звісно, зберігали вдома. Саме цей «домашній сейф», набитий цінностями, і був головною ціллю.
При цьому особлива увага приділялася тим, хто мав стосунок до тіньової економіки — директорам магазинів, «цеховикам», товарознавцям. Такі жертви, у разі пограбування, майже гарантовано не звернулися б до міліції, оскільки не змогли б пояснити легальне походження своїх статків.
У вже згаданій книзі «Організована злочинність в Україні» (2008 р.) автори наводять цікаву кримінальну байку, яка яскраво ілюструє методи роботи групи.
Згідно з цією історією, виявивши, що директор великого харківського магазину Іцик Мойшевич зібрався на «історичну батьківщину», злочинці почали його «розробку».
За об’єктом встановили стеження, з’ясовуючи всі деталі його життєдіяльності. Швидко ставало відомо, що у директора Іцика, окрім дружини Сари Мойсеївни, було кілька коханок з-поміж молоденьких продавчинь, з якими він регулярно усамітнювався на конспіративній квартирі. На цьому й був побудований план.
Одного чудового ранку, дочекавшись, коли Іцик Мойшевич вирушив із черговою пасією «на хату», а його заступник поїхав на базу за товаром, один зі злочинців телефонував директору додому:
— Сара Мойсеївна? — Так. — Це Вася, робітник із магазину. У нас тут великі неприємності! Щойно були працівники ОБХСС (Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності), надягли Іцику Мойшевичу кайданки й повезли. Але він мені встиг шепнути, щоб я зателефонував вам і сказав, щоб ви швидко зібрали всі гроші, коштовності та винесли з квартири. До вас зараз приїдуть з обшуком!
У той самий момент, коли починалася розмова, другий злочинець уже перебував на сходовому майданчику. Він перекушував кусачками телефонний дріт, що йшов до квартири від розподільної коробки. Це робилося для того, щоб відрізана від зв’язку жінка не змогла зателефонувати до магазину і перевірити інформацію.
Опинившись у паніці, Сара Мойсеївна гарячково складала в сумки всі цінності та гроші. Вибігши з квартири, вона ніс до носа стикалася зі злочинцями, переодягненими у форму співробітників міліції, та двома «понятими» для антуражу.
— Ви така-то? — Так. — Ми до вас з обшуком, пройдімо. А що в сумках? Цінності та золото. Чудово. Давайте оформимо протокол.
Швидко «оформлявся» липовий протокол, після чого «міліціонери» забирали сумки й суворо наказували:
— Ми зараз вас затримувати не будемо, прийдете завтра до райвідділу.
Через деякий час додому повертався задоволений Іцик Мойшевич. Його зустрічала перелякана до смерті Сара Мойсеївна:
— Яке щастя, тебе вже відпустили!
Фінал цієї історії — класична німа сцена.
Джерело: Криміналіст
