Перше «замовне» вбивство у Донецьку: загибель Володимира Гольдіна

Тишу осіннього вечора 6 листопада 1992 року розірвали чотири постріли. О 18:15, біля під’їзду будинку № 53 на проспекті Дзержинського в Донецьку, чотири кулі, випущені з пістолета системи ТТ, завдали смертельних поранень 50-річному Володимиру Гольдіну, генеральному директору українсько-німецького підприємства «Донквамет».

Вбивство спровокувало широкий суспільний резонанс. Про нього активно повідомляли центральні та навіть закордонні ЗМІ, багато з яких поспішили назвати цей злочин «першим замовним убивством у Донецькому регіоні».

Втім, визначення «перше замовне» є доволі умовним. Факти фізичної ліквідації опонентів із залученням найманих виконавців (кілерів) траплялися в регіоні й до того. Ключова відмінність полягала в тому, що раніше вони не отримували такого розголосу та офіційно кваліфікувалися інакше: як убивства на побутовому ґрунті, наслідки розбійних нападів або ж інсценовані «нещасні випадки».

До середини 1992 року донбаські законники Фролов (прізвисько Культяпий), Мазуркевич (прізвисько Красюк, він же «хрещений батько» коронованого ним Фролова), Брагінський (прізвисько Чирик), Дрибний (прізвисько Полтава), Авцин (прізвисько Целка), Дворний (прізвисько Мішаня) ще зберігали міцний контроль над своїми сферами. Але з початком процесу економічного реформування все частіше стали виникати суперечності між лідерами ОЗУ. Стартувала поділ сфер впливу на діяльність банків, великих підприємств і навіть цілих галузей Донецького регіону.

У той період спостерігається формування так званого «єврейсько-кавказького» клану, який спирався на підтримку злодіїв у законі. За оперативними даними, посилення злодійських традицій у сфері переділу мало російське коріння. Ті роки характеризувалися розквітом злодійської Росії: столична братва, яка билася за кожну неосвоєну нішу, за кожен банк, шинку та гральний будинок з «піковими» (кавказцями), та й між собою, почала активно експансувати блатну ідею за межі Росії, а просто вкладати общак у сфери, не зачеплені законниками.

Виник новий спосіб ведення справ – замовне вбивство. Його першою жертвою став Володимир Гольдін – технічний директор українсько-німецького підприємства “Донкавамет” (Донецьк).

Не є таємницею, що в умовах тогочасного правового нігілізму та дезорганізації правоохоронних органів, довести корисливий мотив та сам факт отримання «замовлення» було надзвичайно складно. Відсутність напрацьованої методики розслідування таких злочинів та розірваність зв’язку між замовником, посередником і виконавцем часто робили подібні справи «безнадійними» з погляду процесуального доведення провини.

За відсутності прямої доказової бази ланцюжок «замовник — посередник — виконавець», як правило, обривався на першій же ланці, а факт замовлення залишався лише на рівні оперативних версій.
Та все ж убивство Гольдіна стало подією-символом. Воно засвідчило перехід кримінальних конфліктів на новий, демонстративно зухвалий і публічний рівень, показавши готовність злочинних угруповань іти до кінця у боротьбі за перерозподіл активів.

Ця подія спрацювала як спусковий гачок, що запустив зловісний механізм: відтепер повідомлення про замовні вбивства перетворилися на буденну рубрику в донецьких газетах, на шпальтах яких часом з’являлася інформація про два-три подібні випадки в одному номері.

Такий стан справ свідчив не лише про тотальну криміналізацію суспільства, а й про остаточне формування тіньового ринку найманих убивць — осіб, готових за винагороду позбавити життя іншу людину. Це вбивство засвідчило нову реальність: відтепер будь-який значущий економічний актив ставав потенційною ціллю, а здатність правоохоронних структур протидіяти професійному терору виявилася критично низькою.

На відміну від ситуативних (вчинених під впливом емоцій чи обставин) або побутових злочинів, умисні вбивства на замовлення мають виразну багаторівневу структуру.

Ступінь ретельності планування безпосередньо корелюється з професійним рівнем виконавців та бюджетом «замовлення». У кваліфіковано підготовлених злочинах цей процес охоплює стадії розвідки, безпосередньої реалізації та комплекс заходів із приховання слідів.

У період підготовки формується злочинна група, де встановлюються стійкі ієрархічні зв’язки. Найбільш розповсюдженою є триланкова схема:

ЗАМОВНИК → ПОСЕРЕДНИК → ВИКОНАВЕЦЬ (КІЛЕР)

Залежно від ситуації, ланцюжок може бути скороченим: ЗАМОВНИК (НАЙМАЧ) → ВИКОНАВЕЦЬ (КІЛЕР)
Однак професійні злочинні організації часто ускладнюють структуру для підвищення рівня конспірації. У такому разі між замовником і кінцевим виконавцем можуть діяти кілька посередників, які не знають один одного особисто.

Кримінологічний аналіз свідчить, що структура та чисельність групи безпосередньо залежать від статусу «об’єкта», фінансових можливостей замовника та ступеня захищеності жертви. У резонансних справах «ліквідатори» можуть підсилюватися спеціалізованими групами підтримки:

• Група оперативної розвідки (спостереження) – відповідає за збір даних.
• Група безпосереднього виконання – здійснює ліквідацію.
• Група прикриття та евакуації – забезпечує безпечний відхід виконавців та знищення речових доказів (зброї, одягу, автомобілів).

Визначальною рисою таких злочинів є стадія розробки. Процес підготовки зазвичай поділяється на три ключові етапи:

Перший етап.

Оперативна розвідка. Здійснюється детальне вивчення життєдіяльності об’єкта: розпорядок дня, маршрути пересування, коло спілкування, рівень професійності охорони та технічне оснащення місць проживання чи роботи. Мета – виявлення «вразливих зон» у щоденному графіку жертви.

Другий етап.

Визначення локації та обрання тактики. На основі зібраних даних визначається «точка перехоплення» – найбільш сприятливе місце для нападу, що забезпечує раптовість і гарантує відхід. Обирається тип зброї (стрілецька, вибухові пристрої й ін.) та спосіб виконання.

Третій етап.

Технічна підготовка та логістика. Включає рекогносцирування місцевості (контрольні виїзди на місце майбутньої акції), перевірку основних та запасних шляхів відходу, підготовку засобів зв’язку та озброєння. За необхідності на місці створюються штучні умови (імітація дорожніх робіт, ДТП, навмисне пошкодження вуличного освітлення) для уповільнення об’єкта чи дезорієнтації його охорони.

В оперативній практиці існують випадки «виконання наосліп», коли безпосереднього виконавця (кілера) використовують виключно як механічний інструмент ліквідації. Його привозять на місце, видають зброю та вказують лише час появи об’єкта. Після виконання пострілів кілера миттєво евакуюють. За такої схеми виконавець не бере участі в розробці плану, не знає замовника і часто навіть не володіє інформацією про те, кого саме він має ліквідувати. Це забезпечує максимальний рівень безпеки для замовника у разі затримання виконавця «на гарячому».

Джерело: Криміналіст