Анатомія ненависті. Чия діяльність у Польщі сприяє розколу між українцями й поляками

Коли світ дивився на злочини в Бучі, польський сегмент соцмереж раптом заговорив про Волинь. До 65% цих повідомлень генерували акаунти, пов’язані з Катажиною Соколовською. Зрештою увага аудиторії зміщувалась з актуальних злочинів Росії на історичний конфлікт між поляками й українцями‍

У Польщі антиукраїнські тези дедалі частіше повторюють різні політики, активісти, блогери. На перший погляд між ними мало спільного. Але якщо придивитися уважніше, починаєш дещо помічати. Журналісти видання SESTRY.eu  дослідили зв’язки, середовища та спільні наративи людей, яких українські й польські правоохоронці, державні аналітики та дослідники інформаційних операцій згадують у контексті поширення не лише антиукраїнських, але й проросійських наративів.

Україна під ракетами. Польща — під вогнем інформаційних атак

Цей текст я дописувала вночі під час російського обстрілу — у підвалі школи, переобладнаному в укриття. Поки над Україною летіли російські ракети й дрони, я думала про Польщу. Країну, яку Україна теж захищає — стримуючи російську агресію.

Але саме тут, у Польщі, дедалі частіше мова ненависті переходить у приниження, погрози й фізичне насильство.

У Бельсько-Бялій чоловік у міському автобусі ображав дітей, виганяючи їх в Україну. Українця у Вроцлаві побили просто тому, що він розмовляв українською. У Пшасниші група чоловіків атакувала українця з мачете. У Варшаві після маршу пам’яті жертв Волинської трагедії її учасник розгромив крамничку, працівниця якої виступила проти мови ненависті. Подібні повідомлення надходять з різних польських міст дедалі частіше.

Артур Колдомасов, голова правління Альянсу 24.08 та керівник проєкту «Обсерваторія ненависті — Бачимо. Моніторимо. Реагуємо», переконаний: нинішня криза у відносинах між Києвом і Варшавою не виникла раптово. За його словами, ще під час парламентських виборів у Польщі 2023 року було помітно стрімке посилення «Конфедерації», антиукраїнську риторику якої активно підживлювали російські інформаційні операції.

«Ми ще у 2023 році бачили, що потрібно уважно стежити за “Конфедерацією польської корони”. Росія активно розкручувала цю силу в Польщі, і було зрозуміло, що далі буде тільки складніше. Але нам відповідали: “Не можемо втручатися у внутрішню політику Польщі”. Що ж, тепер польська внутрішня політика втручається в українські справи».

Про системне використання антиукраїнських наративів у російських інформаційних операціях пишуть українські та європейські аналітики. Водночас польська прокуратура (Prokuratura Krajowa) веде низку проваджень щодо осіб, які поширювали мову ненависті, виправдовували російську агресію або пропагували війну.

Так, у червні 2026 року Центр протидії дезінформації спільно з Європейською службою зовнішніх дій (EEAS) оприлюднив аналітичний звіт «Beyond the Battlefield: Russia’s Information War Against Ukraine’s European Future», присвячений російським інформаційним операціям, спрямованим на зрив європейської інтеграції України. У документі окремо аналізується використання Кремлем історичних травм, зокрема польсько-українських суперечок, як одного з ключових інструментів інформаційного впливу.

Автори дослідження наголошують: Кремль системно намагається підірвати підтримку України в Європі, використовуючи інформаційні операції для розпалювання євроскептицизму, послаблення довіри до українських реформ і провокування конфліктів між Україною та її союзниками.

Минулого року Центр протидії дезінформації провів окремий моніторинг польського інформаційного простору, проаналізувавши діяльність політичних діячів, медіа та інформаційних ресурсів, чиї заяви можуть використовуватися російською пропагандою.

За підсумками дослідження експерти виокремили трьох публічних осіб: Матеуша Піскорського, Катажину Соколовську та Конрада Ренкаса. Висловлювання цих осіб, на думку дослідників, можуть слугувати інструментом кремлівських інформаційних операцій.

Саме вони заслуговують на окрему увагу, адже їхня публічна діяльність ілюструє, як антиукраїнська риторика може ставати елементом ширшої інформаційної кампанії, що збігається зі стратегічними інтересами Кремля.

Майже в усіх історіях, які ми проаналізували, повторюється одна й та сама схема. Спочатку історичну трагедію перетворюють на політичний лозунг. Потім цей лозунг поширюють через соцмережі, мітинги й медіа. Далі він переходить у мову ненависті, а іноді — у фізичне насильство. Найбільше від цього виграє Росія, якій стає все легше посварити двох союзників.

«Міжнародний спостерігач», якого судять за шпигунство

Якщо шукати людину, публічні заяви якої роками збігаються з ключовими кремлівськими наративами у Польщі, це буде Матеуш Піскорський.

Колишній депутат, засновник проросійської партії «Зміна», учасник псевдореферендуму в окупованому Криму 2014 року у ролі так званого «міжнародного спостерігача», він роками просуває тези, які повторюють меседжі російської державної пропаганди.

У 2016 році Піскорського затримало Агентство внутрішньої безпеки Польщі за підозрою у шпигунстві на користь Росії та Китаю. У квітні 2018 року Матеушу Піскорському було висунуто звинувачення у шпигунстві Мазовецьким відділенням Департаменту з питань організованої злочинності та корупції у Варшаві (про що Sestry повідомив прокурор Пшемислав Новак, речник Національної прокуратури). Судовий процес триває «за зачиненими дверима», каже прокурор Мацей Млинарчик, координатор з питань злочинів, скоєних на ґрунті упередженості, в Окружній прокуратурі Варшави. При цьому Матеуш Піскорський заперечує обвинувачення.

І що цікаво, він публічно не дистанціюється від своїх поглядів: регулярно виступає в російських медіа, називає українську владу «необандерівською диктатурою», повторює тези про «англосаксонське управління» Східною Європою та перекладає польською праці ідеолога «руського миру» Олександра Дугіна.

Показово, що Піскорський систематично використовує найболючіші сторінки польсько-української історії у своїй політичній риториці. Тему Волинської трагедії у своїх виступах він використовує насамперед як політичний аргумент для розпалювання взаємної ненависті та підживлення образу України як екзистенційного ворога Польщі.

Заклик до «реполонізації» Львова

Інший приклад — Конрад Ренкас. Польський журналіст і політик з Любліна, який у різні роки був пов’язаний з націоналістичними та правопопулістськими політичними середовищами. У 2015 році він став одним із заступників голови проросійської партії Zmiana, яку очолював Матеуш Піскорський, хоча сама політична сила так і не була офіційно зареєстрована.

З початком повномасштабної війни Росії проти України Ренкас систематично поширював матеріали, що відтворюють ключові кремлівські наративи.

Найбільший резонанс викликала його публікація «Україна. Після денацифікації — реполонізація?», у якій він фактично виправдовував російську агресію та закликав до входження польських військ до Львова

У березні 2022 року до прокуратури в Любліні подали заяву щодо можливого вчинення ним злочинів, пов’язаних з пропагандою російської агресії та підбурюванням до геноциду українців. Про початок перевірки тоді офіційно повідомила речниця Окружної прокуратури Аґнєшка Кемпка. Сам Ренкас усі звинувачення відкидає і заявляє про намір судитися з медіа та особами, які, на його думку, його обмовляють.

Втім, на цьому увага польських правоохоронців до його діяльності не зникла. Як повідомила Sestry речниця Окружної прокуратури Варшава-Прага Мажена Кєлек-Лопіньська, щодо Ренкаса відкрито кілька кримінальних проваджень. У двох з них йому вже висунуто обвинувачення. Слідство стосується, зокрема, публічного схвалення агресивної війни Росії проти України, виправдання міжнародних та воєнних злочинів, а також поширення матеріалів з ознаками пропаганди війни.

Окремо прокуратура розслідує справу щодо можливого розпалювання національної ненависті та публічної образи осіб за національною ознакою. У цьому провадженні Ренкас має статус підозрюваного.

Наразі всі ці розслідування призупинені через виконання запитів про міжнародну правову допомогу. Йдеться про отримання доказів з-за кордону, проведення процесуальних дій та інші слідчі заходи, які польська прокуратура не може здійснити самостійно в межах своєї юрисдикції. Тож поки провадження залишаються відкритими, а збір доказової бази триває, пояснює Мацей Млинарчик.

Історична пам’ять як товар

Але найцікавіший випадок — Катажина Соколовська. Разом з Матеушем Піскорським і Конрадом Ренкасом вона включена до переліку осіб, чиї публічні заяви та діяльність можуть використовуватися російською пропагандою як інструмент інформаційного впливу. Дослідження Digital Forensic Research Lab (DFRLab) також зафіксувало, що після початку повномасштабного вторгнення фонд Соколовської Wołyń Pamiętamy розгорнув у Facebook масштабну антиукраїнську інформаційну кампанію.

Діяльність Соколовської поєднує кампанії довкола історичної пам’яті, політичну мобілізацію та продаж тематичної продукції. На думку Конрада Дульковського, голови польського Центру моніторингу расистської та ксенофобської поведінки, ця монетизація є важливою частиною її моделі діяльності.

Фонд Wołyń Pamiętamy («Волинь пам’ятаємо») заявляє, що його метою є поширення знань про злочини, вчинені проти поляків на Волині та інших територіях Другої Речі Посполитої. При цьому організація веде активну політичну кампанію, систематично просуваючи антиукраїнські наративи та образ сучасної України як держави, побудованої на «бандерівській» ідеології.

У 2022 році фонд відкрив власний інтернет-магазин. У ньому продають футболки, худі, прапори, наклейки, чашки, книги, сувеніри та іншу продукцію із символікою, пов’язаною з Волинською трагедією, антиукраїнськими гаслами та історичними сюжетами. Сам фонд прямо зазначає, що фінансує свою діяльність за рахунок пожертв і доходів від продажу продукції.

«Я вважаю Соколовську просто цинічною людиною. Вона знайшла нішу, на якій заробляє гроші. Вона продає футболки, горнятка, значки та іншу продукцію із символікою Волині», — зазначає Конрад Дульковський.

Кримінальні претензії до Соколовської виникли ще у 2020 році, коли прокуратура передала до суду обвинувальний акт, у якому, зокрема, звинуватила її у порушенні статті 257 Кримінального кодексу Польщі. Йдеться про публічні образи людей за ознакою їхньої національності чи етнічного походження. Водночас у відкритих матеріалах прокуратури не розкривається, яке саме покарання було призначене за цим провадженням.

У 2023 році суд у Варшаві визнав Соколовську винною у публічних образах українців і євреїв на національному ґрунті

Суд призначив їй один рік позбавлення волі з трирічним випробувальним строком, нагляд куратора, штраф та відшкодування судових витрат. За матеріалами обвинувачення, Соколовська систематично використовувала щодо українців принизливу лексику, називаючи їх, зокрема, «збоченим племенем», «степовою худобою» та іншими образливими висловами, що стали підставою для кримінального провадження за злочинами, мотивованими національною ненавистю.

Попри це, цьогоріч Соколовська стала однією з організаторок «Волинського маршу» у Варшаві та відкрила публічний збір коштів на його проведення. Із запланованих 20 тисяч злотих майже всю суму перерахували 227 донорів. Сам марш складався не лише з богослужіння та ходи до Могили Невідомого Солдата, а й з конференції, під час якої продавали книжки та продукцію фонду Wołyń Pamiętamy. Зокрема, сама Соколовська рекомендувала учасникам придбати книгу Тадеуша Ґлузінського «Українська справа. Хто вигадав українців, з якою метою і чому», яка просуває конспірологічні й ревізіоністські трактування української історії.

За словами Конрада Дульковського, у певний період ресурси, які адмініструвала Соколовська, генерували понад 70% усього антиукраїнського контенту польського сегмента інтернету. Саме матеріали, зібрані його Центром моніторингу расистської та ксенофобської поведінки, лягли в основу роботи польської прокуратури.

Польське розслідування Frontstory показало ще одну характерну деталь. На початку квітня 2022 року, коли світові медіа публікували докази масових убивств цивільних у Бучі, акаунти, пов’язані із Соколовською, генерували до 65% усіх повідомлень у польському сегменті платформи X, присвячених темі Волині. Така концентрація контенту зміщувала увагу аудиторії з відповідальності Росії за актуальні злочини на історичну провину українців.

Прокурор Мацей Млинарчик повідомив важливі деталі щодо оточення Катажини Соколовської. За його словами, докази, зібрані під час попереднього кримінального провадження, зокрема аналіз інформації з вилучених електронних носіїв, хоч і не підтвердили її прямих зв’язків із російськими структурами, виявили показові факти про людей, які входили до найближчого кола її організації.

Так, першим членом правління фонду Wołyń Pamiętamy був Марцін Жолковський на прізвисько «Жолтий». Відомий насамперед як колишній учасник злочинного угруповання «Жаби», про що сам розповідав в інтерв’ю каналу Kryminalna Polska після відбуття десятирічного ув’язнення. Жолковський був одним з модераторів Facebook-спільноти «Polsko-Rosyjskie Braterstwo – Braterstwo Polsko-Rosyjskie», яку після 2022 року перейменували на «Z.jak.victory». Цю групу польські дослідники інформаційних операцій називають одним з ключових каналів поширення кремлівської пропаганди в польському інформаційному просторі.

Біографія Жолковського також пов’язана з низкою радикальних середовищ. Він був віцепрезидентом асоціації «Narodowy Świt» («Національний світанок») — організації, назва якої відсилає до грецького ультраправого руху «Золотий світанок», а згодом долучився до діяльності руху «Rodacy Kamraci» («Співвітчизники-товариші»). У польських медіа також широко поширювалося фото, на якому Жолковський тримає прапор із георгіївською стрічкою та прапор самопроголошеної «Донецької народної республіки» — символи підтримки російської агресії проти України. Крім того, ЗМІ цитували його допис у Facebook із закликом:

«Польще, нам потрібно 1000 Брейвіків, і ми до цього йдемо»

Жолковський також був активним учасником радикальної організації «Табір Великої Польщі» (Obóz Wielkiej Polski), яку, за даними незалежних аналітиків, фінансував білоруський проросійський пропагандист Олександр Усовський. Хоча прокуратура не встановила прямих зв’язків самої Соколовської з російськими спецслужбами чи державними структурами, склад керівництва її фонду та політичне оточення демонструють перетин із середовищами, які польські експерти неодноразово пов’язували з поширенням проросійських наративів і мережами впливу.

Кремлю не потрібно, щоб його любили 

За словами Мацея Млинарчика, саме по собі повторення російських пропагандистських наративів у Польщі не є кримінальним злочином.

Польське законодавство передбачає відповідальність за поширення дезінформації лише у виняткових випадках — коли доведено, що людина діяла в інтересах іноземної розвідки або в межах її діяльності та мала на меті завдати серйозної шкоди політичній системі чи економіці держави або вплинути на рішення органів влади

На практиці такі справи є поодинокими, а довести всі необхідні елементи складу злочину надзвичайно складно.

Водночас, зазначає прокурор, особи, які систематично поширюють кремлівські наративи, значно частіше стають фігурантами кримінальних проваджень не за дезінформацію, а за інші злочини, тісно пов’язані з її наслідками. Йдеться про публічне розпалювання національної ненависті, образи за національною ознакою, виправдання агресивної війни чи воєнних злочинів, а також пропаганду фашистської або іншої тоталітарної ідеології.

Окрему проблему, за словами Млинарчика, становлять популярні блогери та публічні особи, які, не порушуючи безпосередньо закону, роками поширюють кремлівські меседжі та радикалізують свою аудиторію. Саме під впливом такого контенту їхні прихильники нерідко переходять межу закону, вдаючись до погроз, мови ненависті та злочинів на ґрунті національної ворожнечі.

У цьому сенсі, наголошує прокурор, вони нерідко є одночасно і жертвами російської пропаганди, і співучасниками її поширення, демонструючи абсолютний брак медіаграмотності та критичного мислення.

Прокурор також звернув увагу на те, що після останніх змін, запроваджених Генеральним прокурором Польщі, майже всі провадження щодо злочинів, мотивованих упередженням, зосереджені в руках спеціалізованих прокурорів, які проходять профільну підготовку та працюють за єдиними стандартами.

Разом з тим прокурор переконаний, що кримінальне переслідування саме по собі не здатне зупинити інформаційну війну. Більш ефективними інструментами він називає системне викриття дезінформації, розвиток медіаграмотності та формування стійкості суспільства до маніпуляцій. Саме в цьому, на його думку, Польща поки що відстає від країн Північної Європи, Нідерландів, Ірландії і України.

І саме цю прогалину роками використовують політики, псевдоактивісти та інфлюенсери, які будують свою популярність на роз’ятрюванні історичних травм. Вони створюють інформаційну воронку, що затягує суспільство у простір страху, образ і взаємної ненависті.

Складну історію підміняють простими гаслами, а реальну дискусію — пошуком «вічного ворога». І хоча нібито декларують захист польських національних інтересів, фактично просувають наративи, які стратегічно вигідні лише одній державі — Росії.

Кожен новий міф про «бандеризацію», кожна кампанія, що перетворює історичну пам’ять на політичну зброю, кожен інформаційний удар по довірі між поляками та українцями послаблює здатність Європи протистояти російській агресії.

Паралельно з поширенням антиукраїнської риторики в Польщі змінюються і суспільні настрої. Вперше за весь час досліджень Центру дослідження громадської думки (CBOS) кількість поляків, які виступають проти прийому українських біженців, перевищила кількість тих, хто підтримує таку допомогу: 52% респондентів висловилися проти, тоді як 42% — за. Для порівняння: на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році відкриття кордонів і домівок для українців підтримували 94% поляків.

А ще 54% опитаних нині вважають, що допомога Україні та українським біженцям є надмірною.

Безумовно, на зміну суспільних настроїв впливають економічні труднощі, політична боротьба, втома від війни та інші внутрішні чинники. Але багаторічні інформаційні кампанії, побудовані на подразненні історичних травм, страхах і мові ненависті, стали одним з важливих чинників для таких трансформацій. Поступово змінюється громадська думка, руйнується довіра й створюється середовище, в якому кремлівські наративи починають звучати як «альтернативна точка зору», а не як інструмент інформаційної війни.

І в цьому — головна небезпека.

Росії не обов’язково переконувати поляків любити Кремль. Достатньо переконати їх ненавидіти українців. Саме так працює сучасна інформаційна війна. І якщо ця стратегія спрацює, першою програє не Україна. Першою програє сама Польща.

Авторка: Ірина Скосар

Джерело:  SESTRY.eu