«Прихований чемпіон» або як будувати АЗС у Європі, молячись на Путіна
Компанія VDS — це той самий “успішний успіх” по-білоруськи, коли ти однією рукою проектуєш сучасні заправки в Румунії та Естонії, а іншою — підписуєш акти виконаних робіт для підсанкційних “Белоруснефти” та “Роснефти”. Виявляється, сидіти на двох стільцях не тільки зручно, а й дуже прибутково, якщо правильно підібрати колір натільного хрестика.
Про це йдеться в розслідуванні видання БЮРО яке розповідає як білоруська компанія VDS успішно будує заправки в ЄС, поки її топменеджмент спонсорує “русский мир”, допомагає окупантам на Донбасі та обіймається з чиновниками Лукашенка під дзвони підсанкційних олігархів.
ПРИХОВАНИЙ ЧЕМПІОН
Що спільного у заправок «Белоруснефть», торгового центру «Галерея» на Немизі, готелю DoubleTree by Hilton у Мінську та павільйонів «БелДрук»? До їх створення доклала руку одна і та ж компанія – VDS.
Видання «Білоруси і ринок» називає її «прихованим чемпіоном» країни. Прихованим – тому що фірма не на слуху. Чемпіоном – тому що це найбільший на пострадянському просторі розробник і виробник навісів, стелажів, павільйонів та інших конструкцій для автозаправок, рітейлу та міського простору.
Основна спеціалізація VDS – заправки. Щороку фірма може випускати до тисячі станцій під ключ. Для порівняння: по всій Білорусі їх трохи більше 800.
Серед клієнтів VDS нафтові компанії зі США, Великої Британії, Індії та Грузії. Також у неї є дочірня компанія в Росії та представництво в Казахстані. В Астані готуються відкрити ще й завод VDS. Це буде друге виробництво фірми. Перше – в Мінську. Там же розташований дизайн-центр.
Виручка однієї тільки компанії з групи VDS за 2024 рік перевищила 40 мільйонів доларів, а чистий прибуток склав майже 825 тисяч доларів. При цьому на рахунках компанії накопичилося близько 23 мільйонів доларів нерозподіленого прибутку. Актуальні дані про прибутки інших активів VDS недоступні.
З усього видно, що VDS – досить великий гравець. Джерело з індустрії в розмові з журналістом «Бюро» і зовсім назвав компанію одним з лідерів галузі:
«Дуже сильна компанія. Кілька разів були на їхньому заводі. Це найсучасніше підприємство, в республіці такого рівня дуже мало підприємств».
То чому ж VDS воліє залишатися в тіні? Це допомагає їм приховувати непривабливі та суперечливі аспекти роботи. Наприклад, вести бізнес в ЄС – і водночас співпрацювати з компаніями, що перебувають під санкціями, в Білорусі та Росії. Підтримувати війну в Україні та окупаційний режим у Донбасі. Спонсорувати «русский мир» і співпрацювати з чиновниками Лукашенка. У всьому цьому і не тільки замішані VDS або пов’язані з нею люди, з’ясувало «Бюро».
СІМЕЙНІ СПРАВИ
Компанія VDS була заснована в 1994 році в Мінську. На офіційному сайті зазначено, що «на початку шляху це була невелика рекламна студія». Її створили три білоруси: Олександр Артюхович, Петро Рабицький і Олексій Шишко. Вони ж досі володіють VDS. Головна роль – у Артюховича: в його активі не тільки велика частка фірми, але і статус «ідейного натхненника».
Патріарший екзарх всієї Білорусі Веніамін (ліворуч) і Олександр Артюхович (праворуч). Джерело: church.by
У бізнесі задіяні і сім’ї трьох засновників. Дружини, діти, зяті та невістки – майже всі працюють у структурах VDS. Найбільший вплив серед них має дружина Артюховича – Оксана Коновалова.
Вона народилася в Білорусі, але в 2009 році отримала громадянство Росії. Там жінка веде бізнес: на неї записані підрозділ VDS і торговий дім, розташовані в Смоленську.
У 2024 році чистий прибуток російської VDS перевищив 120 тисяч доларів, а її торгового дому майже досяг 1,3 мільйона доларів. Капітал фірми становить понад 350 тисяч доларів, а торгового дому – понад 6 мільйонів доларів. Ці гроші VDS заробила, зокрема, на співпраці з компаніями, які потрапили під санкції ЄС за підтримку влади Лукашенка і Путіна.
ТОКСИЧНІ КЛІЄНТИ
У 2021 році під європейські санкції підпала «Белоруснефть».
«Керівництво компанії звільняло працівників, які оголошували страйки, брали участь в антирежимних протестах [після виборів президента] або публічно підтримували ці протести», – пояснював Євросоюз своє рішення.
VDS санкції не збентежили. Після їх введення фірма похвалилася в соцмережах, що продовжить роботу з «Белоруснефтью». І дійсно, у 2023 році VDS побудувала для «Белоруснефти» новий павільйон і укомплектувала його необхідним обладнанням. Станом на 2025 рік співпраця триває: VDS писала про це у своєму телеграм-каналі.
Інший клієнт VDS, компанія «Роснефть», потрапила під санкції ЄС ще в 2014 році – після анексії Криму. У 2022 році обмеження посилилися через повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Однак VDS це не зупинило. У 2024 році компанія виконала ребрендинг для заправок «Роснефти» і виступила генеральним підрядником у будівництві трьох станцій.
Для «Газпромнефти» VDS проектувала і зводила заправки трохи раніше – в 2018–2019 роках. Однак уже тоді ця співпраця була токсичною: з 2014 року «Газпромнефть» перебуває під санкціями ЄС.
Робота з компаніями, що перебувають під санкціями, однак, не заважає VDS вести бізнес в Європі.
НА ДВОХ СТІЛЬЦЯХ
У Румунії, країні Євросоюзу, діє фірма VDS Development Services SRL. Білоруська VDS володіла нею до 2018 року – потім контроль перейшов до громадянина Канади Михайла Жура. Здавалося б, на цьому зв’язок румунської та білоруської компаній обірвався, залишилася лише загальна назва. Але ні: на сайті білоруської VDS Михайло Жур представлений як «регіональний директор» в Румунії.
«Бюро» знайшло сторінку його дружини у «Фейсбуці». В одному з постів жінка розповіла, що Михайло – уродженець Білорусі, який спочатку емігрував до Канади, а потім до України. Там він разом з дружиною працював у підрозділі VDS. У 2014 році, після вторгнення Росії в Донбас, сім’я переїхала до Румунії.
Таким чином, не залишається сумнівів, що румунська VDS Development Services SRL, як і раніше, контролюється білоруською VDS, просто через довірену особу.
2024 рік румунська «дочка» VDS закінчила з чистим прибутком у 240 тисяч доларів. Роком раніше вона заробила майже 435 тисяч доларів, а в 2022 році – близько 780 тисяч доларів. Компанія будувала АЗС, а також продавала деталі та комплектуючі для них.
Судячи з соцмереж VDS, основний проект в Румунії – заправки для Rompetrol, однієї з найпотужніших нафтових компаній у Східній Європі. У 2012 році VDS провела для них ребрендинг, у 2019 році – оновила дизайн. Співпраця тривала щонайменше до 2022 року, і її результатом стали «сотні відформатованих і нових АЗС в Румунії, Молдові, Грузії, Болгарії».
Також є дані, що Rompetrol використовували розробки VDS у 2024 році. У лютому вони відкрили нову АЗС у Кишиневі – у фірмовому стилі, створеному VDS.
До недавнього часу на сайті VDS були вказані контакти представників ще в двох країнах Євросоюзу – Естонії та Латвії.
В Естонії VDS співпрацювала з фірмою Tankla Abi OÜ. Вона встановлює та обслуговує обладнання на заправних станціях. У 2017 році VDS і Tankla Abi OÜ разом розпочали ребрендинг для Alexela Oil – найбільшої естонської мережі АЗС. Робота над проектом тривала щонайменше до 2022 року, а його реалізація – до 2023-го. Про це VDS написала у своєму телеграм-каналі, зазначивши: будівництво фінансував, зокрема, Фонд ЄС.
Журналіст «Бюро» зателефонував власнику Tankla Abi OÜ Андрію Смирнову, щоб дізнатися подробиці його співпраці з VDS. Він розповів, що його фірма була дилером продукції VDS в Естонії, але спільна робота припинилася після початку війни в Україні:
«Наші країни припинили взаємодію. Оскільки взаємовідносини між банками припинилися, не було можливості жодних взаєморозрахунків».
У Латвії VDS співпрацювала з фірмою DLL Serviss. Це одна з провідних компаній з постачання та обслуговування паливно-заправного обладнання в країні. Кілька разів вона вигравала державні тендери, в тому числі пов’язані зі Збройними силами Латвії.
Журналіст «Бюро» зв’язався з DLL Serviss по телефону. Менеджер компанії розповів, що робота з VDS зупинилася після початку війни в Україні:
«Банківські транзакції неможливі, вантажоперевезення, всілякі обмеження, які тільки-но вступили в силу, і співпраця просто фізично перестала бути можливою».
Незважаючи на втрату партнерів, VDS явно не збирається йти з європейського ринку. У травні 2024 року вона брала участь у виставці UNITI Expo в німецькому Штутгарті, на якій вела переговори зі старими клієнтами і шукала нових. Ось як фірма відзвітувала про це в телеграмі (орфографія збережена):
«Команда VDS провела низку зустрічей з нашими шановними Замовниками – узгодила плани з представниками компаній GULF і Compass, а також обговорила перспективи розвитку на ринку Південної Америки з потенційними партнерами. <…> Ми відкрили для себе нові ринки з потенційними клієнтами та дослідили інноваційні технології для паливного рітейлу».
Журналіст «Бюро» зателефонував голові VDS Олександру Артюховичу, щоб дізнатися, як йому вдається поєднувати роботу з компаніями, що перебувають під санкціями, і вести бізнес у Європі. Артюхович відмовився відповідати на питання і кинув слухавку. Двоє інших власників VDS залишили дзвінки «Бюро» без відповіді. Повідомлення в месенджерах і офіційний запит на корпоративну пошту VDS також були проігноровані.
Наскільки це легально – вести бізнес в Європі і працювати з компаніями, які перебувають під санкціями ЄС, «Бюро» розповів юрист Народного антикризового управління Михайло Кирилюк:
«ЄС не приймав рішення про заморожування активів компаній, засновники яких надають послуги компаніям, що перебувають під санкціями, за межами ЄС. Також ЄС не приймав рішення заморожувати активи компаній, які звертаються за послугою до підрядника, який за межами ЄС надає послуги компаніям, що перебувають під санкціями. Тобто не можна сказати, що VDS або європейські нафтові компанії порушують закон і є підстави притягати їх до відповідальності. Тут можна тільки піднімати питання про репутацію. «А чи знаєте ви, що такий-то ваш підрядник заробляє на спонсорах російської війни? Ви його тому вибрали?» – такі публічні обговорення можуть зіграти свою роль».
«Бюро» також з’ясувало, що крім компаній, які перебувають під санкціями, VDS охоче співпрацює і з білоруськими чиновниками та духовенством.
ШЛЯХ ВІРИ
VDS в рамках своєї політики сталого розвитку висаджує дерева в селищі Городище (деякі археологи називають його прабатьківщиною Мінська). Це частина проекту зі створення в Городищі археологічного комплексу. Партнерами VDS у цій справі виступили Мінміськвиконком, Мінкультури та НАН Білорусі. Крім озеленення, вони проводять у Городищі розкопки.
У 2022 році їх відвідали тодішній прем’єр-міністр Роман Головченко і нинішній – Олександр Турчин, який на той час очолював Міноблісполком. Головченко навіть виступив за присвоєння проекту VDS статусу «пам’ятки республіканського значення». Наступного року в Городище звезли ще більше чиновників: голову Мінкультури та його підлеглих, депутатку Мінського районної Ради та начальника з Мінського райвиконкому.
Городище недарма привернуло увагу VDS. За даними «Кіберпартизан», засновник компанії Олександр Артюхович жив у цьому селищі разом із дітьми та дружиною. На неї там оформлено ділянку площею 562 м2 з будинком.
Також у Городищі Артюховичі відвідують храм – Святителя Миколая Чудотворця. На його сайті зазначено, що він побудований у 2010 році зусиллями неназваних «місцевих жителів». Однак Артюхович в одному відео назвав храм «нашим», маючи на увазі колектив VDS. До релігії в компанії особливе ставлення.
Прямо на заводі VDS є домашній храм, по всьому підприємству і в кабінетах висять зображення святих, а на фасаді – величезний православний хрест. Для працівників регулярно проводять релігійні зустрічі, в тому числі на території заводу. Для цих цілей у VDS навіть є свій духівник, Володимир Башкіров. Він же – настоятель храму в Городищі.
Судячи з повідомлень на форумах, православ’я в VDS просуває саме Олександр Артюхович, і задоволені цим далеко не всі. Ось кілька відгуків колишніх співробітників:
«Власник схиблений на релігії, змушує ходити до церкви, своїх дітей і працівників відправив до семінарії на навчання. Контролює кожного працівника на наявність натільного хрестика».
«Соцпакета немає, корпоративів немає, є нав’язування релігії».
«Позиціонують себе православними людьми, а насправді просто знущаються над своїми співробітниками. Звільняють без попередження і пояснення причин».
У 2024 році Артюхович спонсорував першу Різдвяну митрополичу ялинку для дітей духовенства і чиновників. В якості подарунків їм вручили гроші і золоті хрестики. Чотирма роками раніше глава VDS отримав від митрополита Веніаміна орден Кирила Туровського II ступеня за «старанну працю на славу церкви».
Веніамін і Артюхович знайомі давно. Вони разом друкували православні книги. Священнослужитель очолював видавничу раду Білоруської православної церкви (ВС БПЦ), а бізнесмен виступав спонсором.
Суть роботи ІС БПЦ полягає в тому, що книги, які отримали його схвалення, поширюються через систему церковних установ і організацій. Серед тих, хто отримував таку підтримку, – одіозний письменник Микола Гаврилов. Він відомий, в першу чергу, не своїми творами, а діяльністю в Донбасі.
Чоловік керує групою при Свято-Єлисаветинському монастирі, яка збирає допомогу для російських військових, і входить до групи Олексія Талая, яка вивозила українських дітей до Білорусі.
Однак офіційно Гаврилов працює в компанії VDS.
ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР З БЕЗПЕКИ
Біографія Миколи Гаврилова оповита таємницями, які він сам же і створює. В інтерв’ю чоловік розповідає, що закінчив талліннське морехідне училище і ходив у далекі плавання. У базах «Кіберпартизан» ми не знайшли цьому підтверджень. Зате виявили у Гаврилова кілька судимостей.
З 1994 по 2000 рік він відбував покарання в Орші – за розбійний напад і вимагання. У 2007–2009 роках сидів там же за пограбування ресторану і хуліганство. Після звільнення Гаврилов зайнявся підприємницькою діяльністю, але без реєстрації та дозволу. Через це було порушено справу, але кримінального переслідування Гаврилов уникнув.
За даними за 2024 рік, Гаврилов працював у VDS – «заступником генерального директора з безпеки». У структурах компанії він оформлений ще з 2017 року, але, судячи з усього, співпраця почалася раніше.
У 2015 році Микола Гаврилов координував «білоруські канікули» для дітей з Донецька. Тоді дітей з хорової школи «Благовіст» у супроводі дорослих на два тижні привезли в нашу країну на відпочинок. Одним із спонсорів виступила компанія VDS: вона покрила транспортні витрати. Відомо, що семеро людей після тих «канікул» залишилися в Білорусі.
Наступного року Гаврилов координував ще одну подібну поїздку. БелТА відзначала, що організувати її допомогли «багато небайдужих людей та організацій».
Однак основна діяльність Гаврилова в Донбасі полягає в іншому. Він з групою соратників їздить на окуповані території. За його версією, виключно з гуманітарною допомогою для місцевих жителів, яку збирає Свято-Єлисаветинський монастир. «Бюро» ж в одному з попередніх розслідувань з’ясувало, що насправді допомогу отримували і російські солдати.
Гаврилов у своєму телеграм-каналі і сам писав про зустрічі з військовими і роботу з «ЧВК Вагнер». В інших постах він розповідав, як допомагав окупаційній владі утримувати позиції «під час штурмів» і вивозити українських дітей до Білорусі.
Зусилля Гаврилова не залишилися непоміченими. У 2023 році глава «адміністрації» окупованого Маріуполя вручив «заступнику директора VDS» нагороду «за підтримку Донбасу».
Щоб дізнатися, як Гаврилов поєднує службові обов’язки в VDS з поїздками в Донбас, журналіст «Бюро» зателефонував Гаврилову, але той не відповів.
Чи можна вважати зарплату, яку Гаврилову нараховує VDS, фінансуванням його поїздок в Україну, «Бюро» пояснив юрист Народного антикризового управління Михайло Кирилюк:
«Якщо фірма оплачує такі заходи – а вона не може не бути в курсі, – то власники якимось чином прямо чи опосередковано зацікавлені в таких поїздках. Можемо припустити, що вони вважають, що від цих поїздок фірма отримує вигоду, яка більша, ніж витрачені на поїздку гроші і час топ-менеджера. Можливо, тут і криється секрет вміння отримати замовлення у «Білоруснефті» і «Роснефті», у яких не так просто стати підрядником».
Олександр Артюхович і VDS відкрито не висловлювали свою позицію щодо війни в Україні. Однак у телеграм-каналі компанії з захопленням писали про увагу Володимира Путіна до проектів VDS у Росії. Останній раз – у 2024 році, коли Путін відвідав комплекс «Татнефть», реалізований VDS. Також фірма регулярно вітала читачів телеграм-каналу з Днем Росії, а в 2023 році організувала співробітникам зустріч з народним артистом РРФСР Олександром Михайловим, який активно підтримує російську агресію в Україні.
У 2024 році, в рамках святкування 30-річного ювілею, VDS організувала для працівників заводу літургію в Свято-Єлизаветинському монастирі. Того самого, який збирає допомогу для російських військових і відправляє її в Донбас через Гаврилова.
«Бюро» надіслало листа VDS з проханням прокоментувати співпрацю зі Свято-Єлисаветинським монастирем та діяльність Миколи Гаврилова в Україні. Компанія проігнорувала наш запит. Засновники VDS також не відповіли на дзвінки та повідомлення.
МІСЦЕ СИЛИ
Микола Гаврилов, як і його керівник Олександр Артюхович, – православний віруючий. Він прихожанин мінського храму Воздвиження Хреста Господнього. Цей храм з’явився зовсім недавно, у 2020 році, – за безпосередньої участі Гаврилова.
Справа в тому, що поруч із храмом розташований меморіальний комплекс, де поховано понад 80 тис. радянських військовополонених, закатованих у таборі «Шталаг 352». Їхню історію Гаврилов описав у своїй книзі «… І Бог витре кожну сльозу». Публікація мала конкретну мету – привернути увагу і, отже, інвестиції до проекту будівництва храму поруч із меморіальним комплексом.
Книга вийшла в 2014 році за підтримки видавничої ради БПЦ. Нагадаємо, тоді її очолював нинішній митрополит Веніамін, а Олександр Артюхович був спонсором. Піар-акція спрацювала: у 2016 році почалося зведення храму. Агентство «Мінськ-Новини» відзначало, що одним з найвагоміших аргументів на користь будівництва стала книга Гаврилова.
У 2018 році в храмі встановили дзвони, подаровані фірмою «Неонафта». Її власники – довірені особи бізнесменів Олексія Олексіна та Миколи Воробйова, які перебувають під санкціями ЄС як «гаманці» Лукашенка.
На Різдво 2021 року храм Воздвиження Хреста Господнього відвідав Олександр Лукашенко. У 2025 році він знову приділив увагу храму: вручив його настоятелю премію «За духовне відродження».
На той момент храм, відкритий при ньому музей і меморіальний комплекс «Шталаг 352» стали новим місцем військово-«патріотичної» пропаганди і «русского мира» в Білорусі.
Так, у березні 2023 року тут відбувся науково-практичний круглий стіл «Геноцид радянського народу: історичні та правові аспекти», організований Генпрокуратурою.
У грудні того ж року, в Міжнародний день пам’яті жертв геноциду, в храмі провів панахиду митрополит Веніамін. Після її закінчення відбулася церемонія покладання квітів до підніжжя меморіалу «Масюковщина». У ній взяли участь глава МВС Іван Кубраков, помічник Лукашенка та інспектор по Мінську Олександр Барсуков, голова Мінської міської Ради депутатів Андрій Бугров.
У квітні та грудні 2024 року в храмі відбулися богослужіння: спочатку в пам’ять про в’язнів концтаборів, потім – про жертв геноциду. Їх відвідали представники духовенства, Збройних сил і державних громадських об’єднань, а також чиновники, ветерани та депутати.
У вересні 2024 року Віктор Лукашенко зустрівся в Мінську з міністром спорту Росії Михайлом Дегтярьовим. Після цього він відправився в «Шталаг-352» і поклав квіти до монумента. Також для російської делегації провели екскурсію територією меморіального комплексу. Цей вибір був не випадковим, повідомила «Бюро» «Христіанська візія». За даними ініціативи, Віктор Лукашенко і його родина – парафіяни храму Воздвиження Хреста Господнього.
ЗА КРАСИВИМ ФАСАДОМ
VDS позиціонує себе як сучасну, прогресивну компанію. Вона публічно виступає за гендерну рівність, збереження екосистем і роздільний збір сміття. У внутрішньому кодексі називає права людини своєю цінністю і зазначає, що «ані назва, ані активи компанії VDS не повинні використовуватися для відстоювання інтересів політичних партій або кандидатів». Однак варто придивитися уважніше – і виявляється, що це всього лише красивий фасад, за яким ховаються підтримка диктаторських режимів і людей, які сприяють війні.
VDS пишається співпрацею з компаніями, які збагачують режими Лукашенка і Путіна, її засновник дарує подарунки дітям чиновників, а гендиректор з безпеки допомагає російським солдатам в Україні і вивозить дітей з окупованих територій. Все це не заважає VDS працювати в Європі, брати участь у міжнародних виставках і залишатися рукостискальною в колі всесвітньо відомих нафтових компаній.
Тепер, коли сутність VDS стала очевидною, перед її європейськими партнерами постає неминуче питання: чи готові вони продовжувати роботу з таким підрядником?
Самій VDS теж рано чи пізно доведеться зробити вибір. Адже чим довше вона намагається сидіти на двох стільцях, тим вищий шанс, що в Європі перестануть вірити в її «прогресивні цінності», а в Білорусі та Росії – в її лояльність.
Автор: Олексій Гулицький
Джерело: Buro Media
