Три паралельні реальності американо-російсько-українського переговорного процесу
Цей аналіз від RE:RUSSIA розкриває справжню архітектуру нинішніх переговорів, яка значно складніша за прості суперечки про кордони. Поки камери фіксують технічні зустрічі в Абу-Дабі, за лаштунками розгортається боротьба за економічні пакети астрономічних масштабів, де українські території ризикують стати розмінною монетою у великій бізнес-угоді.
Російсько-український переговорний процес на початку 2026 року остаточно перетворився на дипломатичний «день бабака». Поки Дональд Трамп у притаманному йому стилі чергує заяви про «неймовірне наближення до угоди» з погрозами ввести 500% мита, реальність залишається незмінною: політичний глухий кут.
Проте, як зазначає аналітичний проєкт RE:RUSSIA, за фасадом звичних сюжетних поворотів ховається принципово нова структура процесу. Переговори розпалися на три автономні треки: технічний (військовий), політичний (територіальний) та найбільш цинічний — комерційно-економічний, де ціна «миру» вимірюється сумами, що у шість разів перевищують ВВП Росії.
Центральною подією останнього місяця стали раунди переговорів у Абу-Дабі (23–24 січня та 4–5 лютого). На відміну від торішніх зустрічей у Стамбулі, де російську делегацію очолював ідеолог Мединський, в Еміратах головним дійовим лицем став начальник ГРУ Ігор Костюков. Це ознаменувало перехід до так званого «технічного треку».
Мова йшла не про велику політику, а про конкретні механізми припинення вогню та моніторинг лінії зіткнення. Сарказм ситуації в тому, що цей «конструктив» є лише ілюзією просування вперед: без політичного рішення щодо статусу територій та гарантій безпеки, технічні деталі вартують не більше за папір, на якому вони записані.
Політичний туман: гарантії «статті 5» проти формули Трампа
Головним каменем спотикання на політичному треку є не стільки факт передачі територій Донбасу під контроль РФ, скільки катастрофічний дефіцит довіри до Вашингтона. Київ хоче отримати «залізобетонні» гарантії безпеки — на рівні статті 5 Статуту НАТО, затверджені Конгресом — до того, як питання територіальних поступок буде винесене на референдум.
Трамп же продовжує підтримувати «стратегічний туман». Його нещодавня формула — «перш за все європейські союзники, і також США» — фактично дезавуювала сподівання Зеленського на повноцінну ядерну парасольку Америки.
Адміністрація Трампа чинить на Київ безпрецедентний тиск, встановивши жорсткий дедлайн — червень 2026 року. Ця поспішність пояснюється просто: восени у США відбудуться вибори до Сенату, і Трампу потрібен статус «миротворця» для внутрішнього вжитку.
Проте Україна розуміє: погоджуватися на «мир» без реальних гарантій — це підписати акт про відкладену ліквідацію держави. Поки Трамп відмовляється фіксувати рівень підтримки, територіальне питання залишатиметься нерозв’язним рівнянням.
Комерція та угода на $12 трильйонів з Путіним
Найбільш приголомшливим виміром нинішньої дипломатії є комерційно-економічний план, який розробляється групою бізнесменів навколо Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера поза межами офіційних переговорів з Україною.
За даними розвідки, озвученими Зеленським, мова йде про програму співпраці між США та Росією обсягом у 12 трильйонів доларів. Ця фантастична сума включає розподіл заморожених активів, контракти на відновлення та доступ до ресурсів.
Саме в цьому «бізнес-кейсі» ховається справжня причина тиску на Київ. Американські переговорники бачать у швидкому завершенні війни шлях до відкриття гігантського ринку та реалізації масштабних інвестиційних проектів.
Зеленський на брифінгу 7 лютого дав чітку відповідь цьому підходу: «Економічні вигоди третіх країн не можуть бути оплачені українськими територіями». Спроба перетворити війну на корпоративне злиття та поглинання викликає в Києві логічний опір, адже в цій логіці безпека України є лише побічним продуктом, яким можна знехтувати заради прибутку.
Три паралельні реальності
Сьогодні переговорний процес нагадує три поверхи будівлі, які не мають спільних сходів. На першому поверсі генерал ГРУ Костюков обговорює з військовими ЗСУ технічні зони розмежування. На другому — Трамп і Зеленський ведуть виснажливу суперечку про гарантії безпеки та політичне майбутнє. А в підвалі бізнес-еліти Вашингтона та Москви ділять трильйони доларів майбутнього співробітництва.
Головний ризик для України полягає в тому, що рішення буде ухвалене саме в «підвалі». Якщо комерційний інтерес адміністрації Трампа остаточно переважить геополітичні зобов’язання, тиск на Київ стане критичним.
Референдум і президентські вибори в Україні, заплановані на березень-червень, можуть стати ареною не лише внутрішньої боротьби, а й масштабної маніпуляції з боку зовнішніх гравців, які прагнуть закрити «українське питання» будь-якою ціною, аби почати освоювати 12-трильйонний бюджет. Поки що Україна тримає оборону на всіх трьох треках, але «туман безпеки», що йде з Білого дому, робить цей шлях дедалі небезпечнішим.
Джерело: RE:RUSSIA
