Як українські суди виносили вироки за воєнні злочини російських катів у грудні
У грудні українські суди ухвалили вісім вироків у справах про воєнні злочини, вчинені російськими військовими та представниками окупаційних структур на території Запорізької, Миколаївської, Сумської, Харківської та Київської областей. Зокрема, йдеться про катування, незаконне позбавлення волі, вимагання, пограбування цивільних та умисне вбивство.
Разом із Андрієм Яковлєвим, адвокатом та експертом МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ) проаналізували ці вироки, та пояснюють, які тенденції простежуються у рішеннях судів, де виникають ризики для стійкості вироків і що може посилити практику розгляду справ in absentia.
Катування і викуп цивільного
Справа № 334/9583/24
Дніпровський районний суд Запоріжжя 26 грудня 2025 року визнав Дмитра Дацева, інспектора “постово-патрульної служби” “Якимівського управління МВД” та Олександра Дєдушева, “заступника з кримінальної поліції” того ж “управління”, винними у знущанні над цивільним. За матеріалами справи, 27 травня 2022 року вони разом з двома іншими співробітниками “управління” вдерлися до помешкання жителя села Охримівка Мелітопольського району. Чоловік мав проукраїнську позицію, волонтерив, зокрема під час АТО. Обвинувачені вимагали від потерпілого обмовити односельців. За відмову били, катували, змушували заходити у холодну воду на лимані та копати собі могилу. Чоловіка відпустили лише, коли він пообіцяв гроші.
Потерпілий на суді розповів, що під час окупації допомагав літнім людям у громаді — розвозив їм продукти та дрова. Вранці того дня він із приятелями був удома, коли почув шум на вулиці. Вийшов надвір і побачив озброєних чоловіків у чорному та камуфляжному одязі з автоматами. Вони заявили, що проводитимуть обшук.
За словами потерпілого, чоловіки не представились, однак він упізнав серед них Дацева та Дєдушева, яких знав близько п’яти років. Пізніше вони зняли балаклави. Нападники знали, що у 2015 році потерпілий їздив у зону АТО з волонтерською допомогою. Чоловік припустив, що Дацев хотів “вислужитися” перед окупантами. Чоловік спитав, які підстави обшуку, і його вдарили прикладом автомата по обличчю.
Потім повели до гаража. Разом із ним туди зайшли Дацев і Дєдушев, які били його й вимагали свідчити проти односельців, засовували пістолет до рота. Також погрожували “підкинути” гранату. Його приятелів на подвір’ї змусили лягти на землю й тримали під прицілом автоматів.
Згодом потерпілого силоміць повезли до Молочного лиману, де змушували заходити в холодну воду та стріляли з автомата над головою. Потім чоловіка відвезли до посадки, де змусили копати яму. Потерпілий просив зупинитися, але спершу Дацев, а потім Дєдушев ударили його. Спочатку вимагали припинити волонтерити, погрожували вбивством, а згодом — тисячу доларів. Потерпілий зателефонував батькам і попросив гроші. Після цього його повезли до батьків у селище Кирилівка. Там батько передав нападникам 500 доларів і 500 євро. Через страх перед повторним нападом чоловік переховувався у знайомих, а згодом виїхав на підконтрольну Україні територію.
Суд визнав вину Дмитра Дацева та Олександра Дєдушева доведеною на підставі сукупності доказів. Це покази потерпілого, який детально описав напад. Свідчення дружини потерпілого підтвердили обшук, побиття в гаражі та вимагання грошей. Покази колишнього керівника райвідділу поліції підтвердили, що після окупації підсудні відмовилися виїхати, почали співпрацювати з ФСБ і причетні до подібних нападів на інших мешканців. Ще один свідок підтвердив, що потерпілий волонтерив.
Потерпілий упізнав обох нападників на фото, які надали слідчі. Детально описав риси облич, за якими їх запам’ятав. Четверо свідків впізнали Дмитра Дацева й Олександра Дєдушева як колишніх працівників поліції Якимівського району, які перейшли на бік окупантів. Свідки підтвердили, що саме вони затримали потерпілого.
Дані мобільного зв’язку засвідчили перебування підсудних у Кирилівці в день нападу. Слідство таємно отримати доступ до переписок у Telegram росіянина, який опікувався виплатами “співробітникам МВД” — вони підтвердили, що обидва фігуранти отримували зарплату в окупаційній поліції. Їхні дані є у списках співробітників окупаційного органу за квітень-травень 2022 року.
Справу розглянули заочно. Підсудних викликали через оголошення в газетах “Урядовий кур’єр” і “Голос України”, а також на сайті Дніпровського районного суду Запоріжжя. Повістки вручили їхнім адвокатам.
Суд визнав обох обвинувачених винними за частиною 2, статті 28 і частиною 1, статті 438 КК України. Тобто жорстокому поводженні з цивільним та інших порушеннях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, скоєному групою за попередньою змовою. Олександра Дєдушева засудили до 12 років позбавлення волі та позбавили спеціального звання “капітан поліції”. Дмитра Дацева засудили до 12 років позбавлення волі, а з урахуванням попереднього вироку за державну зраду, призначили 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням спеціального звання “старший лейтенант поліції”. Вони відбуватимуть покарання після затримання. Наразі вирок не оскаржували.
Катування і вбивство цивільного
Справа № 485/2099/24
Снігурівський районний суд Миколаївської області 23 грудня 2025 року визнав винними Віктора Кліменка й Аралтана Манджиєва — військових 108-го десантно-штурмового полку 7-ї десантно-штурмової дивізії ЗС РФ у катуванні цивільних під час окупації Миколаївщини. Манджиєва суд також визнав винним в умисному вбивстві цивільного. За матеріалами справи, 21 березня 2022 року Кліменко та Манджиєв на в’їзді до села Новопетрівка Баштанського району, погрожуючи автоматами, зупинили двох цивільних чоловіків, звинувативши їх у допомозі ЗСУ. Манджиєв одягнув на руки потерпілих пластикові хомути і поставив їх на коліна.
Потерпілий розповів суду, що російські військові зупинили його перевірити телефон, після чого зв’язали руки, заштовхали до багажника автомобіля та відвезли на край села. Там він побачив іншого цивільного, який стояв на колінах зі зв’язаними руками. Обох чоловіків били руками, ногами й автоматами. За словами потерпілого, Манджиєв стискав йому пальці плоскогубцями і наказав іншому військовому принести напилок. Після цього Кліменко засовував напилок потерпілому до рота і водив ним по зубах. Військові погрожували вбивством і вимагали інформацію про ЗСУ.
Увечері обох чоловіків на бронетехніці повезли в бік Миколаєва. За словами чоловіка, Манджиєв поїхав разом з ними, тоді як Кліменко залишився на місці. Під час перевезення він почув, як Манджиєв сказав про другого цивільного, що його “в розхід”. Це був останній раз, коли потерпілий бачив чоловіка живим. Його повезли в бік зрошувального каналу, і там Манджиєв вистрілив йому в голову. Іншого потерпілого повезли в катівню.
Староста села Новопетрівка розповіла, що 18 березня 2022 року російські військові зайшли в село, але згодом їх вибили українські сили. Уранці 21 березня військові РФ повернулися. Вони погрожували місцевим і вимагали зібрати покинуту ними зброю. Вранці її чоловік пішов до російських військових зі зброєю, яку раніше зібрав. Після цього вона більше його не бачила. Про його загибель дізналася вже після деокупації села. Зазначила, що чоловік мав проукраїнську позицію.
Донька загиблого розповіла, що тіло батька знайшли 1 лютого 2023 року в ямі зі сміттям на колишніх позиціях російських військових. Загибель підтвердили за результатами ДНК-експертизи. Донька підтримала цивільний позов і наголосила, що втрата батька стала тяжким ударом для всієї родини, зокрема для її малолітніх дітей.
Інші селяни підтвердили, що російські військові звозили затриманих до хреста на околиці села. Там їх били, погрожували вбивством, стискали пальці плоскогубцями та пиляли зуби металевим напилком. За словами свідків, знущання тривали годинами. Накази віддавав один із військових слов’янської зовнішності, побиття — азійської. Кількох селян згодом вивезли, а чоловіка старости села більше не бачили живим.
Рапорт слідчого Головного слідчого управління Національної поліції України та лист від військової частини засвідчили, що до побиття та катування цивільного причетні офіцер Аралтан Манджиєв і Віктор Кліменко.
Потерпілий, який вижив, під час впізнання за фото впізнав у Манджиєві військового, який його утримував, а в Кліменку — того, хто пиляв йому зуби. Під час слідчого експерименту він показав місце катувань, розташування військових і що відбувалося. Інші селяни також упізнали обох обвинувачених за фото та підтвердили свідчення під час слідчих експериментів.
Окремим доказом стала перехоплена телефонна розмова Аралтана Манджиєва від 13 квітня 2022 року. Під час дзвінка він розповідав про події в Новопетрівці, зокрема про затримання “адміністратора села” та катування, описував відрубування пальців, спилювання зубів і ножові поранення. Зявив, що особисто “задвохсотив” потерпілого.
Справу розглянули заочно. Оголошення про виклик обвинувачених до суду опублікували в газеті “Урядовий кур’єр”, на сайтах ОГП та Снігурівського районного суду. Копії повісток надіслали захисникам. Суд визнав Аралтана Манджиєва та Віктора Кліменка винними за частинами 1 та 2 статті 438 КК України, тобто у жорстокому поводженні з цивільними. Манджиєва суд також засудив за вбивство цивільного. Йому призначили довічне ув’язнення, а Кліменку 12 років позбавлення волі. Також суд задовольнив цивільні позови потерпілих й ухвалив стягнути по 1 мільйону гривень моральної шкоди на користь потерпілого, який вижив. Окремо суд стягнув із Манджиєва 2 мільйони гривень моральної шкоди на користь доньки вбитого. Підсудні відбуватимуть покарання після затримання. Вирок ще не оскаржували.
Катування на елеваторі у Тростянці
Справа № 588/800/24
Тростянецький районний суд Сумської області 23 грудня 2025 року визнав винними п’ятьох російських військових у жорстокому поводженні з цивільними під час окупації Тростянця на Сумщині. Це лейтенант Максим Волчек — командир 3-ї мотострілецької роти 1-го мотострілецького батальйону; старший лейтенант Олексій Рижковіч — командир 2-ї мотострілецької роти 1-го мотострілецького батальйону; сержант Рустам Ірзаєв — командир 2-го мотострілецького відділення 1-го мотострілецького взводу 1-ї мотострілецької роти; рядовий Петро Ілюшин — заступник командира бойової машини, навідника-оператора 1-го мотострілецького відділення 1-го мотострілецького взводу 3-ї мотострілецької роти; рядовий Вадим Мітін — командир танка 2-го танкового взводу 1-ї танкової роти танкового батальйону. Усі вони служили в 423-му мотострілецькому полку 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу ЗС РФ.
За матеріалами справи, на початку березня цей підрозділ захопив у Тростянці Кононівський елеватор. Там облаштували штаб і місце для утримання цивільних. Тринадцятого березня Волчек та Ілюшин разом із іншими військовими затримали поблизу елеватора чотирьох місцевих. Люди пояснили, що цивільні, але їм наказали лягти на землю, обшукали, забрали речі та силоміць відвели на територію елеватора. Там затриманим стрічкою зв’язали руки й закрили очі.
Волчек залякував одного з потерпілих. Стріляв поряд із ним, імітуючи розстріл, і вдарив чоловіка в живіт. Інші затримані сприйняли це як реальне вбивство. Згодом військові перемістили деяких цивільних до підвалу, де утримували в антисанітарії до 18 березня. Решту затриманих за наказом Волчека вивозили до залізничного вокзалу, де їх допитували та били інші російські військові.
Також слідство з’ясувало, що Петро Ілюшин з іншими військовими викрав із елеватора два ноутбуки.
На суді потерпілий розповів, що у день затримання разом із сином і знайомими шукав пальне для генератора. Біля залізничної колії їх зупинили російські військові, змусили вийти під прицілом та повели до елеватора. За його словами, під час затримання найбільше командував лейтенант Волчек. Найагресивнішим був рядовий Мітін у танкістській формі — він кричав, що їх потрібно розстріляти і погрожував зброєю. Сержант Ірзаєв вдарив потерпілого автоматом, а також постійно погрожував. Інші військові утримували затриманих у нелюдських умовах, виводили на “допити”. Згодом потерпілий переніс операцію через ушкодження м’язів живота.
Інші потерпілі далі схожі свідчення. Вони запам’ятали обвинувачених за рисами обличчя та згодом впізнали на фото, які надали слідчі.
Представник елеватора на суді розповів, що на підприємстві працювали камери відеоспостереження. Вони зняли, як російські військові зайняли елеватор та викрали ноутбуки. Збереглася лише частина записів. Працівники, які дивилися трансляцію, перезняли окремі фрагменти на телефон. На суді дослідили ці відео.
Також суд узяв до уваги повідомлення від однієї з військових частин про те, що підрозділ обвинувачених перебував у той період в Тростянці. СБУ встановила анкетні дані обвинувачених — фото з соціальних мереж, дати народження, контакти, підтвердження їхньої служби в 423-му мотострілецькому полку, нагородження, місця дислокації та присутність у Тростянці. Слідство надало суду матеріали з “Комсомольской правды”, сайту Міністерства оборони РФ, YouTube про “подвиги” Рижковича, Ілюшина та інших військових полку. У публікаціях є їхні прізвища, посади, підрозділи та факти нагородження орденами й медалями за бойові дії на Сумщині.
Судовий процес провели заочно. Обвинувачених сповіщали про суд через “Урядовий кур’єр”, сайти ОГП та суду. Суд визнав п’ятьох обвинувачених винними у злочині, передбаченому частиною 2, статті 28, частиною 1 статті 438 КК України — жорстокому поводженні з цивільними, вчиненого групою за попередньою змовою. Суд призначив кожному 10 років позбавлення волі. Вони відбуватимуть покарання після затримання. Крім того, суд задовольнив цивільний позов ТОВ “Кононівський елеватор” і стягнув з Ілюшина 36 тисяч гривень матеріальної шкоди. Вирок наразі не оскаржили.
Катування у Балаклії
Справа № 610/1715/24
Балаклійський районний суд Харківської області 22 грудня 2025 року визнав Павла Каширського, старшого оперуповноваженого відділу управління ФСБ Росії по Балтійському флоту і військам Калінінградської області, винним у тому, що наказав незаконно затримати і катувати цивільних під час окупації Балаклії. Каширський діяв у межах політики Росії для залякування місцевих, зокрема колишніх і діючих правоохоронців та представників органів влади, які не підтримували окупацію.
Каширський наказував співробітникам ФСБ і військовим РФ затримувати і катувати цивільних. Людей силоміць привозили до катівні в будівлі поліції. Там їх утримували в нелюдських умовах, били, погрожували вбивством, імітували розстріли та катували електрострумом. За наказом Каширського 18 квітня 2022-го затримали цивільного й утримували та катували понад 10 днів. У травні 2022 року за його ж наказом затримати ще одного чоловіка — його катували понад три тижні.
Обидва потерпілі на допиті підтвердили, що їх силоміць затримали й катували на допитах, а керував усім Каширський. Один з потерпілих описав, як той сидів за столом, ставив запитання і керував процесом — інші військові діяли за його вказівками. Каширський його не бив, але змінював тон голосу, коли був невдоволений відповідями — і тоді його відразу починали бити інші. Каширський жодного разу це не зупинив. Психолого-психіатрична експертиза підтвердила в потерпілих ПТСР.
Обидва чоловіки впізнали обвинуваченого на фото, які надали слідчі й відтворили пережите на слідчому експерименті. Його обличчя бачили через балаклаву, а потім на фото і у відеосюжетах. На стіні камери один з потерпілих показав напис із датами перебування, який він залишив під час утримання.
Ідентифікувати обвинуваченого дозволили матеріали контррозвідки СБУ, отримані з російських державних баз даних. Процес провели заочно. Підсудного сповіщали про засідання через “Урядовий кур’єр” та сайти ОГП і суду. Суд визнав Павла Каширського винним у жорстокому поводженні з цивільними, вчинене за попередньою змовою групою — частина 2 статті 28, частина 1 статті 438 КК України. Йому призначили 11 років позбавлення волі, які він відбуватиме після затримання. Вирок не оскаржували.
Катування в Обуховичах
Справа № 366/1631/25
Іванківський районний суд Київської області 17 грудня 2025 року визнав В’ячеслава Туркіна, начальника штабу та заступника командира 2-го самохідно-артилерійського дивізіону угруповання російських військ “Восток”, винним у знущанні з цивільних під час окупації Київщини. За матеріалами справи, 10 березня 2022 року поблизу села Обуховичі Вишгородського району російські військові затримали цивільного. Його допитували і катували в польовому наметі — Туркін 15 хвилин бив чоловіка прикладом по обличчю, голові та тілу, вдарив автоматом із штик-ножем у стегно.
Потерпілий розповів, що того дня його разом із сусідом зупинили російські військові на блокпості. Після обшуку їх відвезли до намету. В’ячеслав Туркін допитував його і бив, вимагаючи пояснити, куди вони їдуть. Сусід потерпілого підтвердив, що це був саме Туркін. Чоловіки впізнали його на фото під час слідчого експерименту.
СБУ ідентифікувало Туркіна як військового, причетного до злочину. Слідчі розшукали його паспортні дані, соцмережі, фото та інформацію про підрозділ. Судово-медична експертиза зафіксувала у потерпілого рубці на стегні та плечі, що відповідають ударам штик-ножем. Окремо експертиза підтвердила, що чоловік зазнав психологічних страждань.
Процес провели заочно. Обвинуваченого сповіщали про засідання через сайти ОГП і суду та “Урядовий кур’єр”. Суд визнав В’ячеслава Туркіна винним у жорстокому поводженні з цивільним — частина 1 статті 438 КК України. Йому призначили 11 років ув’язнення. Він відбуватиме його після затримання. Вирок ще не оскаржували.
Пограбування цивільних в Ізюмі
Справа № 185/3990/23
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 16 грудня 2025 року визнав винними у пограбуванні цивільних водія-радіотелефоніста Ерєє Монгуша та водіїв підвозу боєприпасів Сергія Бєбіна і Дмитра Мельникова. Вони служили у 3-ій окремій мотострілецькій Червонопрапорній бригаді 68-го армійського корпусу Східного військового округу ЗС РФ.
За матеріалами справи, у травні 2022 року п’яні обвинувачені зупинили автомобіль із жителями Ізюма, щоб пограбувати. Для залякування Монгуш двічі вистрілив із автомата біля коліс машини. Інші націлили на водія зброю, вимагали гроші та погрожували відібрати авто.
Потерпілий у суді розповів, що разом зі знайомим їхав до Ізюма, коли їх зупинили троє російських військових. За його словами, обличчя в усіх були відкриті: один мав слов’янську зовнішність, двоє — азійську. Вони були напідпитку, вимагали гроші і погрожували зброєю. У результаті відібрали у потерпілого 3 500 гривень. Потерпілі поскаржилися на військових до окупаційної військової комендатури.
Пасажир авто підтвердив ці обставини. Обидва потерпілих впізнали обвинувачених за фото та відтворили пережите під час слідчого експерименту. Серед інших доказів — відповідь від ДПСУ, що підсудні служили у 3-ій окремій стрілецькій бригаді. Також суд дослідив російські документи, вилучені в комендатурі після деокупації — там були пояснення обвинувачених, які ті надавали після скарги потерпілих.
Процес був заочний. Підсудних сповіщали про засідання через адвокатів, “Урядовий кур’єр” та сайти ОГП і суду. У підсумку суд визнав Ерєє Монгуша, Сергія Бєбіна і Дмитра Мельникова винними у жорстокому поводженні з цивільними, вчиненому за попередньою змовою. Це частина 2 статті 28, частина 1 статті 438 КК України. Їм присудили по 12 років ув’язнення. Вони відбуватимуть покарання після затримання. Наразі вирок не оскаржували.
Катування в селі Тамарине
Справа № 485/1155/25
Снігурівський районний суд Миколаївської області 10 грудня 2025 року визнав Дмитра Шуганкова, начальника розвідки 2-го гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону окремої мотострілецької козачої бригади ЗС РФ винним у знущанні з цивільної. За матеріалами справи, 5 вересня 2022 року під час окупації села Тамарине російські військові з якими був Шуганков, зупинили місцеву. Запитували її про сина і його можливу службу в ЗСУ. Коли вона не дала потрібних відповідей, Шуганков та інші погрожували вивезти її до лісу й розстріляти. Жінку затримали і замкнули в гаражі. Під час допитів Шуганков разом із іншими військовими стріляв їй біля ніг, бив її кулаками та прикладами автоматів. Також погрожував вбивством і груповим зґвалтуванням. За годину жінку відвезли додому, де Шуганков знову її допитував. Зрештою потерпіла виїхала з села.
Потерпіла переповіла пережите на суді, а також показала на слідчому експерименті, де усе відбувалося. Вона впізнала Шуганкова на фото, які надали слідчі. Брат потерпілої розповів, що був удома з дружиною, коли почув постріли. Вони вирішили, що російські військові стріляють напідпитку. Згодом до них прийшов родич і повідомив, що його сестру б’ють. Вони з дружиною пішли до її двору. Там російські військові погрожували жінці вивезти її “на підвал”, звинувачували службі сина і заявляли, що вона нібито передає йому координати. Також погрожували вбити, якщо їх знову обстріляють.
Свідок не бачив, як били його сестру, але дізнався про це безпосередньо від неї. Він також пояснив, що раніше бачив Шуганкова у селі, і впізнав його на фото. Під час розслідування правоохоронці ідентифікували обвинуваченого, розшукали інформацію про його паспорт, контактні дані, місце проживання й служби та з’ясували, що він в Росії.
Процес провели заочно. Повістки з викликом Шуганкова на засідання публікували на “Урядовому кур’єрі”, сайтах суду та Офісу Генпрокурора, а також надсилали йому електронною поштою і через Telegram. Суд визнав Дмитра Шуганкова винними у жорстокому поводженні з цивільними. Це частина 1 статті 438 КК України. Йому призначили десять років ув’язнення. Чоловік відбуватиме покарання після затримання. За інформацією з порталу “Судова влада України”, по справі подали апеляційну скаргу.
Катування у Липецькій громаді
Справа № 619/10509/24
Дергачівський районний суд Харківської області 2 грудня 2025 року визнав росіянина Володимира Самойлова, очільника “народної поліції” в Липецькій громаді, винним у катуванні з цивільних під час окупації. За матеріалами справи, у березні 2022 року на пункті пропуску “Гоптівка” він разом з іншими російськими військовими затримував і допитував цивільних, вимагаючи інформацію про ЗСУ. Людей били кийками й прикладами, електрошокером, імітували утоплення, тримали в підвалі у нелюдських умовах без їжі, води й медичної допомоги. Самойлов особисто бив людей і керував допитами. Також у селі Стрілеча він затримував місцевих, яких катували та примушували до співпраці погрозами й насильством. За відмову Самойлов влаштовував, як казав, “банний день”: накривав людям голову рушником та лив воду, провокуючи задуху.
Один із потерпілих розповів, що його затримали та привезли на пункт пропуску “Гоптівка”. Там Самойлов особисто допитував його разом з російськими військовими, бив дерев’яною палицею по голові, електрошокером і душив рушником із водою. Після допитів чоловіка тримали в підвалі в принизливих і нелюдських умовах. Самойлова потерпілий впізнав за голосом.
Інший потерпілий розповів, що Самойлов разом із російськими військовими затримав його в селі Стрілеча, зв’язав і вивіз до “Гоптівки”. Там щодня його допитував і бив дерев’яним молотком, прив’язував до стільця, душив рушником з водою та утримував у підвалі без нормальних умов.
Свідки підтвердили, що після окупації села Самойлов співпрацював із російськими військами, зокрема пропонував місцевим вступати до “народної поліції”. Свідок-лікар розповів про утримання в підвалі разом з іншими цивільними, серед яких були літні та тяжкохворі люди. Він чув побиття під час допитів, бачив сліди катувань, зокрема після електрошокера, та зазначив, що людям не надавали їжі й ліків.
Усі потерпілі впізнали Самойлова на фото, які надали слідчі, та відтворили пережите на слідчому експерименті. Судово-психіатрична експертиза підтвердила у потерпілих ПТСР.
Процес провели заочно. Підсудного сповіщали про слухання через “Урядовий кур’єр” та сайти суду й ОГП. Суд визнав Володимира Самойлова винним у жорстокому поводженні з цивільними, що вчинене за попередньою змовою. Це частина 2 статті 28, частина 1 статті 438 КК України. Йому присудили 12 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання після затримання. Наразі вирок не оскаржували.
Тенденції та проблеми вироків
Андрій Яковлєв звертає увагу на формальний підхід судів до повідомлення обвинувачених у справах in absentia — дотримуються норми кримінального закону, а не міжнародних стандартів виклику. Ці міжнародні стандарти не відтворені в тексті КПК, але імпліцитно слідують з обов’язкової до застосування практики ЄСПЛ.
Яковлєв пояснює: практично у всіх проаналізованих вироках сповіщення обвинувачених було формальним — через “Урядовий кур’єр”, сайт ОГП і судів. Лише в одній справі повідомлення надсилали у Telegram та на електронну пошту. Він підкреслює: якщо слідство встановлює обвинуваченого через соціальні мережі, то і повідомляти його варто тими ж каналами. Інакше держава не використовує всі доступні можливості для належного інформування. Яковлєв говорить:
— ЄСПЛ логічно запитає: чому ви змогли ідентифікувати за соціальними мережами, але не повідомили? У таких випадках держава не використовує всі можливості, а це зменшує стійкість вироку під час можливого оскарження.
Серед показових моментів у проаналізованих вироках Яковлєв звертає увагу на докази, які дослідив Павлоградський міськрайонний суд у справі про пограбування цивільних в Ізюмі. Слідчі надали письмові пояснення обвинувачених у відповідь на скаргу потерпілих до окупаційних органів Росії.
За словами Яковлєва, такі матеріали мають підвищену доказову вагу, оскільки походять безпосередньо від супротивної сторони: якщо сам опонент фіксує і визнає певні факти, їхнє доведення в суді стає значно простішим і доповнює свідчення потерпілих.
Експерт МІПЛ також відзначає позитивну тенденцію: дедалі частіше справи формують не стосовно одного-двох обвинувачених, а групи військових. Яковлєв пояснює, що їхні дії кваліфікували як вчинені за попередньою змовою групою людей із застосуванням норм КК України поряд зі статтею про воєнні злочини.
Водночас він застерігає від надто спрощеного підходу до таких справ. Формула “попередня змова групи людей” добре працює як процесуальний інструмент, але не завжди повно відображає природу злочинів, адже йдеться не про звичайну “банду”.
— Ми вже починаємо бачити ієрархічні зв’язки й виходимо тими інструментами, які дозволяє кодекс, на організовану групу. Але це, ймовірно, більше, ніж просто організована група, бо вона не була самодостатньою, а діяла в рамках загальної політики Росії, — пояснює Яковлєв.
Також серед позитивних тенденцій у проаналізованих вироках — суди детально описують, як саме потерпілі впізнавали обвинувачених. Раніше МІПЛ фіксувала, що такі деталі майже не вказували. Це, за словами Андрія Яковлєва, підвищує довіру до доказової бази.
Авторка:
Джерело: МІПЛ
