Крематорій з кошмарів. 25 тисяч трупів, продаж органів і величезні гроші

Похоронний бізнес — таке ж заняття, як і будь-яке інше, адже смерть все ще є невід’ємною частиною життя — так, мабуть, думають багато хто з нас, помічаючи білборди з рекламою ритуальних послуг. І це, звичайно, правда — але, на жаль, не завжди.

Чи то специфічна сфера іноді приваблює специфічних людей, чи то щоденна робота зі смертю їх змінює, але в цій індустрії часом трапляються абсолютно неймовірні історії. Наприклад, у США за останні півстоліття було кілька гучних похоронних скандалів, зазначає видання “Дзеркало“. Але той, про який ми розповімо сьогодні, за масштабом, цинічністю і дивністю перевершив все, що можна собі уявити.

Одним з ключових джерел для цієї статті став документальний фільм HBO «Гробовщик», що вийшов у 2025 році. У ньому багато не тільки достовірних фактів, але й унікальних свідчень людей, у тому числі інтерв’ю Девіда Сконса — головного фігуранта історії. При використанні інших джерел ми наводили посилання на них.

Шановні люди

Сім’я Лем була відомою і багатою в старій Пасадені — гірському передмісті Лос-Анджелеса. Їх похоронний будинок Lamb Funeral Home, заснований ще в  1929 році, десятиліттями обслуговував місцеву еліту та інших мешканців. З 1950-х ним керував син засновника Лоуренс Лем, який завоював для родини незаперечний авторитет у місті. До 1980-х він передав справу дочці Лоріенн Лем Сконс та її чоловікові Джеррі Сконсу. Лемам довіряли, їхнє бюро вважалося місцем, яке свято шанувало сімейні та християнські цінності. Бізнес був успішним і стабільним: адже люди ніколи не перестають вмирати.

Лоріенн Лем Сконс, Джеррі Сконс та їхні діти. Фото: HBO

Старший син Лоріенн і Джеррі Девід Сконс навчився бальзамувати тіла ще підлітком, але приєднуватися до сімейної справи не збирався. Він мріяв бути гравцем в американський футбол, як його батько, який тепер тренував команду в місцевому коледжі. Девіда туди взяли, але довго він не протримався — вилетів після серії поразок і травми. Саме цією невдачею він потім буде пояснювати все, що з ним сталося. «Якби мені дали пограти ще рік, все склалося б інакше!» — запевняв він в інтерв’ю для фільму HBO.

Девід працював на різних підробітках, поки батьки не вирішили залучити його до сімейного бізнесу. У новому коледжі, вивчаючи похоронну справу, він знайшов ідею: багато бюро возять тіла в чужі крематорії, викладаючи по 250-300 доларів за труп. А чому їх не можуть обслуговувати Леми?

Сім’я володіла «Пасаденським крематорієм» на краю місцевого приватного кладовища. Маленька будівля з фігурним фасадом була побудована в кінці XIX століття, Чарльз Лем купив її в 1920-х, ще до того, як заснував Lamb Funeral Home. Всередині було дві старі печі, які використовувалися тричі на тиждень. Девід вирішив розширити бізнес і запропонувати послуги кремації іншим похоронним бюро. Він переманював клієнтів демпінгом — брав всього 55 доларів за покійника, заробляючи на великих обсягах.

Молодий Девід Сконс. Фото: HBO

Секрет успіху

Спочатку Девід сам об’їжджав клієнтів, забирав тіла і здійснював кремації, але бізнес швидко розквітнув: встояти перед настільки низькою ціною було складно. Незабаром молодий Сконс обслуговував уже 40−50 похоронних бюро від Лос-Анджелеса аж до Сан-Дієго (відстань — близько 200 км). Збирати покійників він найняв трьох хлопців побільше — невдалих футболістів з його колишньої команди. Тіла, загорнуті в картон, штабелями складали у фургон без холодильника і вентиляції, виникав запах. Але чудова зарплата — 250 доларів на день — покривала будь-які незручності.

«Я бачив деякі неприємні речі, але це не була моя справа. Я просто водив вантажівку, розумієте?» — каже в документальному фільмі HBO Андре Огастін, один з тих трьох.

Кремація — процес тривалий. Тіло завантажують у піч, воно горить кілька годин, потім піч повинна охолонути, щоб можна було зібрати попіл. І цикл запускається знову. На двох печах «Пасаденський крематорій» міг провести в нормальному темпі чотири кремації за восьмигодинний день. Але незабаром фургон став заїжджати у ворота все частіше, у будь-який час дня і ночі. Працівники вивантажували по 15-20 тіл за раз, а через 5-6 годин привозили наступні 15-20.

«Я все думав, як це виходить у них, напевно, вони дуже ефективно вміють кремувати», — каже HBO власник кладовища, у якого там же був і свій крематорій. Всередину будівлі Сконса він ніколи не заходив.

Будівля похоронного бюро Lamb Funeral Home в Пасадені. Фото: calisphere.org

Яка різниця?

Якщо в 1981 році «Пасаденський крематорій» здійснив 194 кремації, то в 1982-му, після приходу Девіда, — вже 1675. Наступного року — 3487. У 1984-му Сконс офіційно відкрив фірму Coastal Cremations Inc. на своє ім’я і «переробив» 4350 покійників. Серед його клієнтів з’явилися не тільки місцеві похоронці, але й будинки престарілих, лікарні та морги, звідки доводилося забирати невпізнані тіла.

Спаленням у перші роки займався сам Девід і його права рука Джонні Поллерана — теж молодий хлопець, колишній член місцевої банди, який сидів на кокаїні. Тепер він отримував 6000 доларів на місяць — величезні гроші на ті часи — і був готовий зробити майже все, про що Сконс попросив.

Про що ж він просив? Як двом старим печам і парі працівників вдавалося впоратися з такими обсягами?

Дуже просто: щоразу в печі горіло не одне, а кілька тіл одразу. Спочатку по два-три, а потім доходило і до 15−18. Тіла засовували, як виходило. Щоб укласти максимально компактно, ламали кістки. За словами Андре Огастіна, Сконс і Поллерана весь час змагалися: хто більше завантажить за одну «закладку». І пишалися своїми рекордами.

«Девід перетворював це на жарт, ніби в цьому немає нічого такого. Це не було ні огидно, ні страшно, просто частина роботи», — каже Джонні у фільмі HBO. — «Ми просто позбавлялися від гниючого м’яса. Душі там все одно вже не було».

Піч крематорію. Реконструкція. Фото: HBO

Попіл від одного покійника за обсягом займає приблизно піввідра. Але в крематорії Сконса ніхто попіл не ділив. Попіл усіх спалених разом зсипали в 60-літрові сміттєві бочки — наповнювалося приблизно дев’ять штук після кожного вимкнення печі в кінці дня (тобто після декількох процедур спалення).

«Я міг кремувати одного за дві години, а можна засунути туди десятьох, і це займе дві з половиною. А яка різниця? Як би грубо це не звучало, але різниці немає, — пояснює HBO Девід Сконс через сорок років. — Хто володіє крематорієм, знає, що ти ніколи не дістанеш з цієї печі весь попіл. Там низ з перфорованої цегли, і в цих отворах попіл десятків людей. Тому для мене в змішуванні праху не було нічого особливого. Я не надаю мертвому тілу жодної цінності. Адже це вже не людина».

Судячи з його обличчя і тону під час інтерв’ю, Сконс досі впевнений, що нічого поганого не робив. Працюючи, він знав, що порушує закон: у Каліфорнії масові кремації заборонені. Однак це було лише правопорушення, а не кримінальний злочин. Та й хто докопається до суті? У більшості випадків родичі навіть не забирали прах, а давали згоду на утилізацію останків шляхом висипання попелу в океан. Сконс виходив на катері за три милі від берега — як того вимагав закон — і висипав попіл з коробок у воду. Процес без єдиного свідка.

«Все одно нікому до цих тіл немає діла. Їхні родичі не хотіли жодної частини своїх померлих назад. Я не розумію, яка проблема, якщо чиїсь останки відправляються в океан, що вони будуть змішані з кимось ще, хто і так би відправився в океан відразу після них. Де логіка? Що тут такого поганого?» — запитував себе Сконс.

Девід Сконс під час зйомок фільму HBO, ймовірно, у 2023 році, у віці 67 років. Фото: HBO

Але що, якщо хтось хотів зберегти прах близької людини? Коли родичі приходили до похоронного будинку за останками, їм віддавали прах, відміряний за «нормою»: 2−3 кг за покійника-чоловіка, 1,5−2 кг за жінку. Був навіть норматив, скільки насипати в паперовий конверт на дитину.

Люди вірили, що отримують останки своїх коханих, але насправді це був змішаний попіл десятків людей. У Сконса для цього є пояснення: «Немає ніякої різниці між кремованим попелом кого завгодно. Це калій і вапно, трохи вуглецю, і все. Людям просто варто краще контролювати свої емоції, тому що це вже не «ваша кохана людина», цей попіл ніколи не був нею. Кохайте людей, поки вони живі. Крапка».

Судячи зі слів колишніх співробітників крематорію, Девід точно не любив мертвих або, принаймні, анітрохи не поважав їх. Він тягав покійників під пахвою, насміхався над ними, міг шльопнути по обличчю або тілу, використовував їх як вантаж для силових вправ.

Потрібно більше золота

За кілька років роботи Сконс помітно розбагатів. До того часу він одружився з продавчинею Барбарою, яка закохалася у високого, чарівного і веселого красеня-блондина, у них з’явилося двоє дітей. Про справи чоловіка вона знала лише те, що вони йдуть чудово. Сконс не тільки повністю забезпечував сім’ю, але й любив розкидатися грошима, часто пригощав друзів і своїх працівників у барах, деяким навіть купив машини. У самого був модний Chevrolet Corvette C3. На номерні знаки він помістив жартівливий напис I BRN 4U (I burn for you, тобто «спалюю для вас»).

Але не щоденне спалювання десятків тіл по 55 доларів за штуку приносило Сконсу основну частину прибутку.

«Ми обкрадали трупи. Знімали прикраси. Відрізали пальці, щоб зняти кільця. Людина після смерті розпухає, тому ми клали трупи на стіл, відрізали пальці, кидали їх у піч і спалювали разом з усім іншим», — каже колишній працівник Андре. Прикраси Сконс вимагав чіпляти на вішалки для одягу, щоб «урожай» був на виду. Сам одяг — а 80% тіл були одягнені — якщо він був хорошим і чистим, знімали і потім продавали.

Молодий Девід Сконс. Фото: HBO

Але це було не все. Барбара дізналася про зворотний бік бізнесу чоловіка, коли одного разу Девід прийшов додому з високим пінопластовим стаканом. На ньому — літери AU маркером. Пізніше жінка знайшла чоловіка в гаражі. Він сидів на підлозі і молотком розбивав зуби, виймав з них золоті вставки і кидав у цей стакан. AU означало aurum — золото, так воно позначається в таблиці Менделєєва.

За словами працівників, у крематорії кожного покійника перевіряли на наявність золотих зубів і пломб, але виривати їх усі відмовлялися, і це робив сам Девід — «клацав зубки», як він висловлювався. Здобич, як і прикраси, Сконс збував своєму приятелеві, місцевому ювеліру. За словами Андре Огастіна, на золоті фірма вчорну заробляла 20−30 тисяч доларів на місяць.

В інтерв’ю Девід Сконс розповідає про все описане, як про щось буденне. За його словами, і його батьки, і навіть його глибокошанований дід займалися все життя тим самим — масові кремації, прикраси, золоті зуби… Як і з іншими заявами Девіда, складно сказати, правда це чи ні. Але його працівник Андре стверджує, що одного разу бачив, як Джеррі Сконс, батько, діставав зуби з рота померлого і складав їх у той самий пінопластовий стакан. «І каже: ось завдяки цьому ми можемо платити вам стільки, скільки платимо», — згадував чоловік.

Мати, Лоріенн, теж не залишалася осторонь, хоча ніхто не міг цього запідозрити. Наймиліша, добросердна жінка, вона особисто прикрашала похоронний будинок до церемоній і грала на органі, втішала сім’ї померлих. І клієнти, і працівники її дуже любили. Але, як потім встановить слідство, це вона видавала родичам змішаний прах під виглядом праху їхніх близьких. У неї в офісі стояла ємність з попелом, а під рукою лежала картка з розписаними нормами ваги.

Серце на долоні

За 1985 рік у крематорії сім’ї Лем згоріли вже 8173 покійники — у 42 рази більше, ніж до початку роботи «схеми». Додати зуби, прикраси — до 1986 року все це мало приносити шановним трунарям сотні тисяч доларів на рік (що сьогодні еквівалентно мільйонам). І це тільки крематорій, без урахування похоронного бюро.

Але, немов цього було замало, Девід Сконс придумав ще один спосіб добувати з покійників гроші — цього разу буквально. І це було найгірше.

Новий знайомий, який працював у банку донорських органів, якось розповів Девіду, що їм постійно потрібні рогівки і беруть їх у померлих. Так у Сконса і визріла нова ідея. У липні 1986 року він разом з батьками відкриває нову фірму «Прибережний міжнародний банк очей і тканин». Налагоджує зв’язки, наймає фахівців з організації донорства і починає поставляти органи і тканини по всій Америці і навіть за кордон. За законом продавати тканини померлих було не можна, але можна було виставляти рахунок за послуги з їх вилучення, зберігання і доставки — так це і оформлялося.

Тіла померлих на холодному складі Lamb Funeral Home. Фото: HBO

Був, правда, ще один нюанс. Брати тканини можна було тільки за наявності згоди на посмертне донорство. Однак у 1980-ті в консервативній християнській Америці мало хто погоджувався, щоб «потрошили» їхні тіла або їхніх близьких. Лоріенн намагалася вмовити клієнтів, але, мабуть, бажаючих було мало.

Лемми вирішили проблему просто. У стандартній згоді на кремацію, яку підписує клієнт, — «дозволяю кремувати і утилізувати останки…» — у подальшому переліку з’явилася фраза «витягувати тканини». Фактично родичі, часто не помічаючи цього через розлад, давали згоду на те, щоб фірма використовувала тканини тіла їх померлого у своїх цілях. Якщо ж виникали складнощі, Лоріенн… просто підробляла потрібний підпис.

А потім починався «жнива». Робили це в спеціальному приміщенні прямо в похоронному будинку. Тіла, що надходили, маркувалися підписами: «цілий» або «донор». І «донорів» розбирали на частини. У хід йшли ломи, викрутки, плоскогубці. Наймані фахівці виймали з трупа серце, легені, печінку та інші потрібні органи, виривали очі, знімали шкіру.

Органи померлих були потрібні в основному в медичних школах для досліджень, а з очей могли отримувати трансплантати для живих пацієнтів, шкіра йшла на пересадку постраждалим від опіків.

Як прозвучить потім в суді, за три місяці Леми продали, в зокрема, 145 сердець (близько 95 доларів за штуку), 136 мізків (по 80 доларів) і  100 легень (по 60 за пару). Це лише те, що було в паперах, — а скільки пішло на чорний ринок, невідомо, мабуть, нікому. Кожне тіло було золотою жилою.

«Ну, а якщо так подумати, чому б і ні? Мені здається безглуздим викидати те, що може допомогти іншим людям», — знизує плечима на питання про крадіжку органів Девід Сконс.

Фото зі стіни Lamb Funeral Home. Скріншот HBO

Керувала процесом, судячи з усього, добросердна мати сімейства.

«Я забирав одного з померлих з дому, вся родина плакала за дідусем, я виношу тіло і тут отримую дзвінок від Лоріенн: „Сонечко, тіло ще тепле? Підніми йому повіки і подивися, очі сухі чи вологі. Якщо сухі, в бардачку є пляшечка, закапай йому в очі», — згадує Луїс Кінонес, який працював у Лемових водієм. — І з тих пір це було щодня: тепле тіло?»

Поза фірмою ніхто про те, що відбувається, не підозрював. Коли поліція тільки почала розбиратися в справі і в Lamb Funeral Home прийшли з обшуком, слідчий звернув увагу на те, як сім’я пишається своєю роботою: навіть на стінах офісу висять фотографії процесу бальзамування. Ось тільки, згадував він у документальному фільмі HBO, судмедексперти, приїхавши на місце, сказали: це не бальзамування. Вони забирають частини тіл. А тут, наприклад, знімають шкіру.

Квітучий олеандр

Все ж дивні справи Девіда Сконса не залишалися непоміченими. Похоронці все частіше обговорювали його між собою: скільки-скільки у нього кремацій? Адже там крематорій на дві печі, як це можливо? Найбільше скаржився Тім Уотерс, молодий хлопець з невеликою фірмою і великими амбіціями на похоронний бізнес. Девід Сконс наполегливо пропонував йому свої послуги, але Вотерс відмовився. Однак, почувши, наскільки низька у того ціна, замислився: які ж обсяги він робить, щоб йому це було вигідно?

Тім почав цікавитися бізнесом Сконса, обговорював його з іншими колегами. І щось накопав — так, що збирався написати статтю про Сконса в авторитетний журнал сфери ритуальних послуг Mortuary Management. Разом з редактором Роном Хастом вони, схоже, знайшли серйозні докази порушень. Хаст зателефонував Лоріенн Лем, почав задавати питання про те, що відбувається в крематорії її сина.

Девіда це розлютило, і він пообіцяв матері вирішити проблему. Двоє його здорованів приїхали до Хасту додому і побили його, плеснули в очі нашатирним спиртом і соусом халапеньо — «провчили», щоб не ліз у чужі справи.

Ще двох Сконс відправив вже до Уотерса. Тіма побили до напівсмерті. Поліція тоді нічого не з’ясувала (це потім, коли справа проти Сконса закрутиться, виявиться, що відбитки з місця злочину належали одному з його людей).

Як не дивно, Вотерс навіть після нападу продовжив розвідувати, чим займається Сконс. Через два місяці Девід зустрівся з ним за обідом в італійському ресторані — обговорити проблеми. Відразу після цього 24-річний хлопець помер від раптового серцевого нападу.

Згодом Девід Сконс буде то натякати, то прямо хвалитися різним людям, що він отруїв Тіма Уотерса, підсипавши йому в їжу отруту з олеандра, яка не залишає слідів в тілі. Цей чагарник з красивими квітами в Каліфорнії росте всюди — в тому числі такий був прямо у Сконса перед будинком. Про те, що він отруйний і викликає серцевий напад, Девід прочитав в улюбленій книзі.

Кущ олеандра. Фото: plantmaster.com

«Він її в машині з собою возив, навіть зачитував мені. Книга називалася „Джеймс Бонд для бідних“. Там були хитрі способи вбивати людей і шкодити їм. І він казав: о, це прикольно, ось слухай, слухай! Я ніколи б не подумав, що він серйозно зробить щось таке», — зізнався в документальному фільмі брат його дружини.

Поліція смертю Уотерса тоді, в 1985-му, не зацікавилася. А сам Девід досі заперечує свою причетність: мовляв, лише раз стикався з ним і точно не обідав, а взагалі Тім був занадто товстий — що ж тут дивуватися серцевому нападу.

Печі Освенцима

До листопада 1986 року крематорій Сконса спалив у масових кремаціях 25 285 померлих. А 30-річний бізнесмен збирався і далі нарощувати бізнес і завоювати весь захід США.

«Я щодня намагався кремувати всіх, хто потрапив до нас, але полиці були забиті, холодильник був забитий, і я ніколи не міг зробити весь обсяг», — згадує його помічник Джонні Поллерана. — «Але Девід був зарозумілий і не допускав, що щось може піти не так».

Вночі 23 листопада два працівники крематорію завантажують печі під зав’язку і їм вдається побити рекорд: в кожну піч влізає по 19 тіл. На черзі залишається один із хлопців. У якийсь момент він вирішує ненадовго відійти, щоб прийняти наркотики. Він повинен був повернутися вчасно і вимкнути печі, але перебрав.

До ранку будівля згоріла дотла. Ймовірною причиною було те, що щільно втиснуті в піч тіла перекрили диму вихід в трубу. «Пасаденський крематорій» був знищений. Однак Девід продовжував приймати замовлення і ящики з тілами. Чомусь ніхто не цікавився, де він їх спалює.

На той час Сконс вже давно готував нові великі потужності, що відповідали його амбіціям. У декількох десятках миль від Пасадени, біля містечка Хеспірія, він купив металевий комору і побудував всередині величезні промислові печі на дизельному паливі — як для випалу кераміки. Там ще не все було готове, але за документами це була керамічна фабрика Oscar Ceramics, яка нібито виробляла жарозахисні плитки для космічних шатлів.

Як ви вже здогадалися, замість кераміки в печах виявилися людські тіла. Так тривало три місяці.

У січні 1987 року житель Хеспірії зателефонував до місцевої пожежної служби і поскаржився, що з промислової будівлі весь час валить дим із запахом горілої плоті. Заступник начальника пожежної охорони Вілл Вентворт, який взяв трубку, лише посміявся: «Та ні, там керамічна фабрика». Але чоловік, який виявився ветераном війни, відповів: «Не потрібно мені говорити, що вони не спалюють тіла. Я був біля печей в Освенцимі».

Приїхавши на місце, патрульні помітили, як з-під дверей «фабрики» валить чорний дим. Поруч у машині сидів Джонні Поллерана — чекав, поки прогорить. Побачивши «кавалерію» з поліції, пожежників та інших служб, він довго намагався не пустити їх, але все ж здався і вимкнув печі.

Увійшовши всередину, Уентворт виявив, що все навколо вкрите липкою маслянистою сажею. Біля стін стояли сміттєві баки — одні з попелом, інші з негорючими протезами кінцівок. Він відкрив одну з печей, і звідти випала ще не догоріла людська ступня. Під печами були зроблені вузькі траншеї, що виходили назовні позаду будівлі. Це були канали для відводу людського жиру, що витопився з тіл.

У той момент у печах були останки приблизно 150−200 осіб, зізнався Джонні Поллерана.

Піч крематорію. Реконструкція. Фото: HBO

Так бізнесу Сконса прийшов кінець. Чи шкодує він про це? Ось що він сказав у документальному фільмі: «Через пожежу в Пасадені я почав використовувати Хеспірію раніше, ніж там все було готово. Це був неправильний вибір, і я один в цьому винен. Я міг би сказати, що не хотів залишити своїх людей без роботи, але це ж не виправдовує те, що я зробив? Я поспішав. А мав бути більш егоїстичним, закрити все і зробити все як слід». І пояснює: це означає, що треба було спочатку отримати дозвіл на використання печей для кераміки. А спалювати тіла масово він би точно продовжував і далі.

Як незабаром розкажуть його підлеглі пресі, заочно вони називали Сконса «молодим Гітлером».

«Він нас змусив»

Поліція спочатку не знала, за що притягнути Девіда — як ми вже писали вище, масова кремація не була кримінальним злочином, а лише правопорушенням. Але поступово відкривалися все нові шари. Під час обшуку в похоронному бюро знайшли сотні тіл на холодному складі. Встановили факт розкрадання органів. Перевірка документації показала, що Леми ще й викрали близько 100 тисяч доларів з клієнтських грошей шляхом махінацій з передоплатою за послуги.

Всіх працівників допитували. З’ясувалося, що Сконс доручав своїм людям атакувати конкурентів. Один з них зізнався, що бив Тіма Уотерса і що пізніше Девід нібито зізнавався йому в отруєнні. Слідчі перевірили докази щодо смерті Уотерса. На щастя, збереглися зразки його тканин — і токсикологи знайшли в них сліди олеандра, хоча і не з 100-відсотковою впевненістю. Симптоми Тіма перед смертю відповідали картині отруєння олеандрином.

Однак на той час справа Сконса вже надійшла до суду.

Йому пред’явили 52 епізоди звинувачення, його матері — 49, батькові — 38: крадіжка і продаж органів, підробка згоди на донорство, виймання зубного золота, наруга над трупом, змови, множинні кремації, змішування останків, фальсифікація сертифікатів смерті, грабіж, вплив на свідків, замовлення вбивства, розкрадання клієнтських грошей.

На газетній смузі — фото всієї родини від Лоуренса Лема до Девіда Сконса. Скріншот Los-Angeles Times

Сконса і його батьків судили окремо. «Я не винен ні в чому, в чому мене звинувачують. Тільки в тому, що я недостатньо контролював ситуацію, просто тому що я був перевантажений», — заявляв він тоді. Батьки ж дотримувалися лінії захисту, що вся вина сина: від « ми нічого не знали» до «він нас змусив». Однак десятки свідків охоче давали свідчення на всіх трьох. Докази були незаперечними, згадували в документальному фільмі присяжні.

Від дій Сконса та його батьків постраждали понад 20 000 сімей. Багато хто дізнавався про те, що сталося, з новин і з жахом усвідомлювали, що оплаканий ними прах — що стояв в урні на камінній полиці, розсипаний в морі, розвіяний в пустелі — належав не їх матері, дідусеві чи коханій дружині, а десяткам невідомих людей. Деяким довелося дізнатися, що їхній близький був серед тих, кого Леми розібрали на органи. На судовому засіданні одна з потерпілих розплакалася прямо за трибуною, коли говорила про те, що у її коханого вирізали серце.

Ось тільки більшість звинувачень проти Лема були правопорушеннями. До того ж чималу частину судді зняли, включаючи змову з метою вбивства. А за іншими епізодами він визнав свою провину.

У підсумку восени 1989 року Сконсу винесли вирок — 5 років позбавлення волі (половину терміну він на той час вже відсидів). Його батьки отримали по 3 роки і 8 місяців.

Їм також довелося виплатити компенсації. Масштабний цивільний позов від імені 5000 сімей був врегульований у 1992-му: Лемова зобов’язали виплатити потерпілим 15,4 млн доларів (еквівалентно сьогоднішнім 35 млн). «За неправильне поводження з останками заплатили 1200 доларів за тіло», — розповів один з них.

З камери в камеру

Про скандал Lamb Funeral Home писала преса всієї країни. М’яким вироком були обурені і жителі, і прокуратура. А незабаром з’явилися нові докази: сусіди Сконса по в’язниці стали давати свідчення про те, як він самовдоволено згадує історію про отруєння Уотерса. У лютому 1990 року прокурор вирішує, що підстав достатньо, і Девіду пред’являють звинувачення у вбивстві шляхом отруєння олеандром. Це була перша така справа в історії США.

Однак старий висновок токсиколога був недостатньо переконливим. Була необхідна нова експертиза. Її доручили найкращому профільному фахівцю — доктору Джеку Хініону. Його команда використовувала найсучасніші технології. Однак з моменту смерті Уотерса минуло шість років. Його органи сильно розклалися, і нічого в них знайти не вдалося.

Хініон підкреслював: це не означає, що олеандрину не було в тілі раніше, оскільки він нестабільний і міг давно розпастися. Однак без підтвердження звинувачення довелося зняти.

«Моя неофіційна думка — Сконс винен. Симптоми Уотерса, знайдена книга, всі інші деталі. Судячи з цього і з його характеру, дуже ймовірно, що він це зробив», — вважає вчений.

Молодий Девід Сконс у суді. Фото: HBO

Скоро Сконс відбув термін і вийшов на свободу під превентивний нагляд. З дружиною, дітьми та батьками вони поїхали до Арізони. Девід влаштувався водієм міжміського автобуса. Барбара ще сподівалася, що тепер, з чистого аркуша, їхнє життя піде нормально. Але через деякий час Девіда спіймали на підробці 20-доларових автобусних квитків. Йому дали ще 5 років. Барбара нарешті зрозуміла, що це безнадійно, і розлучилася з чоловіком.

Вийшовши, Сконс потрапляє під нову справу: прокурори нарешті зібрали докази того, що він замовляв вбивство ще одного свого конкурента, власника іншого похоронного бюро Елі Естефана. Люди Девіда місяць стежили за ціллю і планували атаку, але саме тоді Сконса і всю команду крематорію затримали, тому ліквідація зірвалася.

Цього разу Сконсу якимось чином вдалося вибити для себе неймовірну угоду зі слідством. У 1997 році він визнав свою провину — а натомість отримав довічний термін… умовно. Це означало, що все життя він мав жити під наглядом і не порушувати закон.

Девід Сконс після арешту. Фото: The Sun

Незважаючи на перспективу потрапити за ґрати назавжди, Сконс раз у раз порушував правила нагляду. А в кінці кінців попався на тому, що «позичив» у сусіда гвинтівку і потім заклав її в ломбарді. У жовтні 2012 року йому дали ще 5 років. А потім Каліфорнія екстрадувала його до себе за постійні порушення. І в 2013 році суддя замінив йому умовний довічний термін на реальний — від 25 років до довічного (тобто лише через 25 років він міг отримати дозвіл на умовно-дострокове звільнення).

Это никогда не всплывет

Але, мабуть, Девід поводився виключно добре. Уже в 2023 році його визнали придатним для УДО і відпустили.

Знімальна група HBO зустріла його на виході з в’язниці — і більше ніхто. Вся родина, навіть його мати після смерті батька, розірвала з ним стосунки. «Я покинутий», — поскаржився Девід.

А потім із задоволенням розповів авторам фільму все, про що вони хотіли знати. Він був чарівний і багато сміявся. Але іноді проривалися справжні емоції. Розплакався, згадуючи про смерть діда і бабусі, з якими не зміг попрощатися через в’язницю. А одного разу роздратовано вигукнув: «Ну так, я винен у багатьох речах. Але коли ця неприязнь закінчиться? Як довго мене повинні карати? Я був у в’язниці, у мене все склалося погано, я все втратив, і після цього що ви ще хочете від мене? Залиште мене в спокої. Я не можу змінити того, що сталося, тому я рухаюся далі. Сонце все одно зійде вранці. Ось і все».

Девід Сконс під час зйомок фільму HBO, ймовірно, у 2023 році, у віці 67 років. Фото: HBO

Наприкінці режисер запитав: чи є ще щось, про що ти хочеш висловитися?

«Мабуть», — сказав він і замислився.

І фактично зізнався у трьох вбивствах.

Тут потрібно сказати, що колишні працівники Сконса, інші похоронці Пасадени давно підозрювали його не тільки в убивстві Тіма Уотерса. Був ще один підозрілий випадок. У 1985 році в крематорій водієм влаштувався молодий хлопець Рон Джордан. Подивившись трохи на те, що там відбувається, він вирішив піти, але, побоюючись Сконса, пообіцяв йому, що буде тримати язик за зубами. Через два тижні Рона знайшли повішеним. Поліція сказала — суїцид. Але ніхто не міг у це повірити: Рон не збирався вмирати, йому три дні як виповнилося 25, у нього все було чудово, красуня-дівчина йому до пари, планував йти в пожежники. До того ж незадовго до смерті він напівжартома обмовився друзям: якщо зі мною щось трапиться — це Девід.

«Тоді було набагато простіше вбити когось. У 80-х — 90-х було ціла купа нерозкритих вбивств. „Старі добрі часи“»… — саркастично зазначив в інтерв’ю для документального фільму той працівник крематорію, особу якого автори не розкрили через його страх перед колишнім роботодавцем.

«Як ви думаєте, скількох Сконс вбив?» — запитав у нього режисер.

«Я думаю, приблизно трьох!» — з секундною затримкою відповів чоловік.

А тепер повернемося до кінця інтерв’ю зі Сконсом.

«Коротше кажучи, одного вечора мені довелося поїхати до крематорію з Барбарою, — згадував він. — Я вийшов, відкрив ворота, і тут якийсь хлопчина вистрибує, приставляє мені щось сріблясте до голови і каже, мовляв, давай гаманець, годинник. Барбара сидить на пасажирському сидінні… Я йому кажу, мовляв, у мене тільки 60 доларів, ну ось годинник… І тут бачу, що Барбара тягнеться туди, де у мене пістолет. Вона б йому задала… Але пістолета там не було тоді, він був у ремонті… Я думав, я помру там. Правда».

«Але більше я вам не можу сказати на камеру. Не на камеру — можу. Єдине, що можу сказати: як думаєте, я знайшов цього хлопця?» — Девід з натяком підняв брови на раптово суворому обличчі і похмуро відвернувся. А через мить знову подивився в камеру.

Девід Сконс під час зйомок фільму HBO, ймовірно, у 2023 році, у віці 67 років. Фото: HBO

«Це одна з речей, про які я не можу говорити. Є ще одна, про яку я б розповів вам, але теж не можу. Взагалі… їх було троє», — обличчя Девіда змінюється, він немов губиться і замикається в собі на мить, але потім, схаменувшись, посміхається і дивиться на режисера: «Ну, якщо пообіцяєте мене не видавати…»

«Ні, краще мені тоді не знати про це», — відповідає той.

«Ну так, ну так… Так ні, воно ніколи не спливе. Ніколи. Просто не може», — підсумовує Девід і знову посміхається.

Цей скандал сильно вплинув на похоронну індустрію в США. У Каліфорнії (а слідом за нею і в інших штатах) прийняли нові закони, які надали більше ресурсів профільним держінспекторам і дозволили їм проводити раптові перевірки крематоріїв. Правила кремації стали набагато суворішими, в законах чітко прописали заборону на множинну кремацію. Вилучення золота або срібла з зубів покійних стало злочином. Посилили контроль за коштами, що надходять до похоронних бюро від клієнтів. Вся сфера стала набагато прозорішою. І все одно тінь скандалу 80-х нависає над нею досі, і, як і раніше, кремації вже не довіряють.

Що залишилося незмінним — це будівля Lamb Funeral Home. Вона стоїть на колишньому місці. Приміщення довго стояло порожнім, потім там була фірма з продажу електротехніки. А тепер будівля — атракціон для туристів. Там проводять екскурсії та влаштовують квести.

Джерело: : zerkalo.io