Навесні минулого року росіяни обстріляли бронетанковий завод у Києві. Звинувачення у корегуванні ракети, а саме державній зраді під час воєнного стану, висунули українському військовослужбовцю Михайлу Антропову. Він називає це вигадкою.
Перший явний випадок колабораціонізму стався в Мелітополі — на каналі, власником якого був депутат обласної ради від «Опозиційного блоку» Євген Балицький
Сотні тисяч справ щодо колабораціонізму розглядалися в різних державах після Другої світової війни. Держави керувалися як власними інтересами, так і змушені були відповідати на тиск переможців.
У листопаді минулого року Служба безпеки України заочно оголосила підозру своєму колишньому співробітнику Володимиру Назаренку в готуванні до держзради та замаху на підбурювання до дезертирства.
Деякі українські медіаменеджери, журналісти й оператори працювали і працюють на пропаганду окупантів, запускають ворожі канали та газети, входять до складу окупаційних керівних органів, які визначали інформаційну політику.
За процесуального керівництва прокурорів Запорізької обласної прокуратури до суду скеровано обвинувальний акт стосовно колишнього співробітника одного з підприємств атомної енергетики України за фактом пособництва державі-агресору (ч. 1 ст. 111-2 КК України).
На деокупованих територіях українські спецслужби та правоохоронці затримують місцевих, які свого часу пішли на співпрацю з російськими окупантами та не встигли або не захотіли тікати разом з «освободітєлями». Вистачає інформаторів російських спецслужб і на території, що не перебувала під окупацією.
У цій неоднозначній історії виникає логічне питання: навіщо рік тому у владі заявили про причетність Кулініча та Наумова до здачі Півдня та окупації ЧАЕС, а доказів так і не зібрали?
Для трьох громадян України: колишнього одеського військома Євгена Борисова, нардепа від ОПЗЖ Олександра Пономарьова та голови Державної судової адміністрації України Олексія Сальникова, понеділок, 24 липня, став не лише важким, а й чорним днем
