«Били сильно, ставили на розтяжку, я був синій від грудей до колін, ходив кров’ю в туалет». «Нас завантажили і вивезли на територію РФ без нашого дозволу, ніхто нас не питав взагалі». «Їхали туди, всю дорогу били, знущалися, назвали «нацистами».
Ніна і її чоловік мешкали на Донеччині майже все життя. Після початку повномасштабного вторгнення та окупації міста вони залишилися у себе вдома й продовжували працювати.
Палич мав би отримати довічно, але в суді не змогли довести, що він вбивав полонених, — не було речових доказів. У класичних випадках ними могли б слугувати знаряддя вбивства, записи відеокамер. Але дістати їх із «Ізоляції» неможливо.
Чому ж не передали список з усіма прізвищами? Скільки ж загалом неповнолітніх українців насильно перемістили в Росію? І скількох Київ чекає назад?
Судячи з переписки, які зафіксовані у розслідуванні, Дмитро погрожував багатьом жінкам та обіцяв розправу, коли місто займе російська армія, радів наступу росіян на Харківщині й Сумщині. Він також погрожував двоюрідній сестрі — і саме її будинок просив обстріляти у переписці з росіянкою “Аліною”.
Мешканця лівобережної Херсонщини росіяни схопили навесні 2023 року. Коли його привезли до Одрадівки і спустили до підвалу з закритими очима, він не одразу зрозумів, де знаходиться.
Упродовж квітня українські суди ухвалили шість вироків за воєнні злочини російських загарбників у Миколаївській, Київській, Харківській та Чернігівській областях. Ними засудили десятьох російських військовослужбовців — від 10 до 12 років ув’язнення.
27 березня 2022 року російські окупанти затримали Віталія Лапчука, жорстоко побили та приїхали до нього додому. Після обшуків забрали його дружину та сина, яких також допитували.
Згідно з доповіддю, починаючи з липня 2024 року, російські військові оператори дронів, що базуються на протилежному березі річки, систематично завдавали ударів по цивільних особах у різних обставинах, переважно на відкритій місцевості, коли ті пересувалися пішки або на транспорті.
