Історія дівчини яка перетворила найдавнішу професію на найнебезпечнішу зброю спротиву окупантам

Чоловіки під дією алкоголю перетворюються на відкриті книги. Вони хваляться заробітками, хизуються переміщеннями техніки та жаліються на командирів, навіть не припускаючи, що тендітна дівчина поруч ловить кожне їхнє слово. Для них вона — лише товар, за який сплачено передплатою. Для неї вони — цілі, які скоро можуть зникнути з карти реальності. Альбіна працює в «офісі» на окупованій території. Її робота — секс-послуги російським солдатам. Її покликання — шпигунство на користь України.

Офіс під прицілом ФСБ

До великої війни Альбіна була звичайною офіціанткою в маленькому містечку, яке тепер задихається в окупації. Життя змусило її піти в ескорт-індустрію, щоб просто вижити. Але за кілька місяців «роботи» з окупантами вона зрозуміла — у неї є унікальний доступ до інформації, про яку розвідники можуть лише мріяти. Вона бачить їх справжніми: втомленими, п’яними, розлюченими. Вони не бачать у ній загрози, і це їхня найбільша помилка.

В «офісі», де працює Альбіна, панує атмосфера тотальної підозри. Поруч із нею працюють дівчата, приїжджі з Росії, яким вона не довіряє навіть свого справжнього імені. Водії розвозять їх на замовлення, а власники бізнесу залишаються в тіні. Кожен виїзд — це гра в рулетку. Альбіна боїться щосекунди: боїться поставити надто багато питань, боїться, що колеги помітять її листування, боїться, що черговий клієнт виявиться контррозвідником. Але вона продовжує слухати.

Її робота з рухом опору «Атеш» почалася з випадкової листівки на вулиці. Тепер вона — агентка, яка передає координати штабів та місць відпочинку офіцерів. Одного разу клієнт-солдат просто проговорився про місце дислокації їхнього керівництва. За кілька днів місто здригнулося від вибуху — «прилетіло» саме туди.

“Одного разу мій клієнт, солдат, проговорився мені про місце базування їхнього штабу. Я передала цю інформацію координатору, і десь через пару днів туди прилетіло. Там було багато (російських) офіцерів. Усе місто про це говорило. Ніхто не міг зрозуміти, як їх знайшли, як вийшла ця інформація”, – каже Альбіна.

Окупанти бігали в паніці, намагаючись знайти «щура», не підозрюючи, що інформація пішла з ліжка в орендованій квартирі.

“Звичайно, таку роботу я нікому би не побажала. Але коли це сталося, я відчула гордість, що я змогла допомогти. Що це мій внесок. Так, можливо про це не дізнається багато людей, але опір (на окупованих територіях) є “, – додає вона.

В українських спецслужбах підтверджують — такі джерела інформації є безцінними. Секс-працівниці мають доступ до неформальних розмов, де згадуються плани передислокації та настрої в підрозділах. Вони не наводять ракети в прямому сенсі, але вони дають ту первинну зачіпку, яку потім перевіряють через супутники та інші канали. Це первинна ланка розвідки, яка працює там, де не пройде жоден професійний шпигун.

Гібридний вогонь руху Атеш

Автор фото,BBC/Getty Images

Секс-праця ані в Україні, ані в Росії не легалізована, тож на окупованих Росією територіях це робота теж незаконна та небезпечна. Секс-працівники часто стають жертвами фізичного та морального насильства, почуваються незахищеними, мають проблеми з фізичним та ментальним здоров’ям.

На окупованих Росією територіях ця діяльність карається штрафами, однак штраф – не найбільший ризик для Альбіни.

Дівчина каже, живе з постійним страхом, що колись люди навколо помітять, чим насправді вона займається. Серед колег по цеху довіри теж немає. Поміж секс-працівниць, які працюють разом із Альбіною, є і російські дівчата, які через різні обставини були змушені туди приїхати.

Хто є власником секс-установи, де вони працюють, жінкам не розповідають. Вони збираються в так званому офісі, звідки водії розвозять їх на замовлення до клієнтів. Усе – по передплаті.

“Не можу сказати, що маю теплі відносини з дівчатами з Росії. Не знаю навіть імен багатьох з них. Клієнти до всіх нас ставляться як до товару, за який вони сплачують гроші”, – ділиться Альбіна.

“Російські клієнти часто виговорюються про проблеми на роботі (вони називають службу роботою). Є чоловіки інших національностей, не російські, вони більш жорсткі. Але і від них можна дізнатися якусь інформацію”.

Майор СБУ у відставці Іван Ступак розповідає, що подібна схема отримання інформації від секс-працівниць існувала ще задовго до війни. До неї подекуди можуть залучати і чоловіків, і жінок, які працюють в ескорт-індустрії, але в обох випадках це одиничні випадки.

Їхні свідчення не можна використовувати в суді, бо, як правило, вони не мають ніяких доказів і йдеться лише про довіру “на слово”.

Але під час війни їхню інформацію використовують інакше. Це можуть бути і додаткові дані для здійснення ударів, і зачіпки для подальших розслідувань чи пошуку цілей.

“Ми розуміємо, що російська сторона чудово це усвідомлює. Всі дівчата, які попадають в поле зору російської контррозвідки, перевіряються на момент співпраці з Україною”, – каже Іван Ступак.

У відкритих джерелах можна знайти інформацію, як ще під час Другої Світової війни жінок навчали бути шпигунками. Деякі з них ставали секс-працівницями, аби збирали інформацію на ворожій території. Однак що тоді, що зараз, точних даних щодо кількості шпигунок-секс-працівниць, немає.

Альбіна – не фахова шпигунка. Поєднувати ескорт-індустрію з підпільним збором інформації, як каже дівчина, вона почала, бо хотіла допомогти Україні.

“Спочатку я не розуміла, як і куди я можу передати цю інформацію, щоби мене не розкрили”, – каже Альбіна.

Потім вулицями міста дівчина почала помічати листівки з українськими символами та зрозуміла, що у її місті є рух опору.

Автор фото,BBC/Getty Images

Одного дня у мережі Альбіна наштовхнулася на пост організації “Атеш”, що закликав людей на окупованій території до співпраці. Так почалася її робота з “Атеш”.

Рух «Атеш», з яким співпрацює дівчина, — це феномен сучасної війни. Це суміш реальної підпільної мережі та потужної інформаційної зброї. Росія вже визнала їх терористами, що для активістів є «знаком якості». Агенти «Атеш» — це не лише партизани з вибухівкою, це працівники заводів, залізничники та дівчата на кшталт Альбіни. Вони перевантажують російську контррозвідку, змушуючи її шукати ворогів у кожному перехожому.

Альбіна не отримує грошей за свою співпрацю з опором. Все, що вона робить — видаляє листування одразу після відправки повідомлення. Вона каже, що навчилася більше мовчати, ніж питати. Солдати самі хочуть виговоритися: хтось хвалиться «кривавими» грошима, хтось скаржиться на те, що довелося покинути побратима на полі бою. Кожен такий пазл складається у велику картину для українського Генштабу.

Альбіна розуміє, що не зможе займатися цим вічно. Кожен день в окупації — це випробування для психіки. Вона мріє про день, коли зможе піти з «офісу» і просто жити у вільному місті. Але поки окупанти ходять її вулицями, вона залишається на посту. Вона — не фахова розвідниця, вона — голос гніву, загорнутий у шовк та аромат парфумів.

Війна змінила все, навіть образ героя. Сьогодні це може бути дівчина, яка ділить ліжко з ворогом, щоб завтра цей ворог не прокинувся. Це і є сучасний рух опору — автономний, невидимий і смертельно небезпечний для тих, хто прийшов на чужу землю з війною. У шпигунських романах про це не пишуть, але саме так виглядає передова в тилу ворога.

Головне управління розвідки та СБУ підтвердили в коментарі ВВС, що “Атеш” – це дійсно одна зі структур, яка допомагає збирати інформацію для спецслужб. Але перед завданням удару будь-яку інформацію перевіряють з різних джерел.

Колишній заступник голови СБУ Віктор Ягун в інтерв’ю ВВС розповів, що усі підпільні рухи, включно з “Атеш”, виконують три функції – деморалізують ворога, перевантажують його розвідку і стимулюють нових людей до пасивної співпраці без активних дій.

“Атеш” – це гібридна структура. Це реальна мережа плюс насправді сильна інформаційна надбудова. Це типовий формат для сучасної війни. Подібні рухи майже ніколи не існують в чистому вигляді”, – каже Віктор Ягун.

“Атеш” – це не міф, але й не масова партизанська армія. Ця мережа має обмежений розмір й інтегрована в ширшу архітектуру українських спецслужб”.

Альбіна розповідає, що координатор, з яким вона листується, ніколи повідомляє їй про результати військових операцій або чи стала в пригоді передана нею інформація.

Про свою ефективність дівчина може лише здогадуватися, складаючи пазли між своїми діями та новинами про чергові зруйновані ворожі об’єкти. Розповідає, що були випадки, коли клієнти, щодо яких жінка передавала інформацію, повертались знову до неї за послугами.

“Щоразу я сильно переживаю. Завжди здається, зараз щось трапиться, зараз вони дізнаються, зараз здогадаються, бо я поставила надто багато питань”, – Альбіна.

За три роки досвіду, каже дівчина, вона почала більше слухати, ніж питати.

“Вони самі починають розмови. Хваляться, скільки заробляють грошей, мовляв, приїхали ось у це місце, і тепер є багато грошей”.

“Про що ще вони говорять? Наприклад, про переміщення. Він каже мені, що скоро поїде звідси. Або, наприклад, можуть поскаржитися, що командир зарплату не виплатив. Пам’ятаю, був якось хлопець, який емоційно розповідав, як одного побратима не змогли витягнути (з поля бою. – Ред.) і довелося його кинути там”, – згадує Альбіна.

Дівчина розповідає, що бувають у цій її співпраці й затишшя, адже інформація, якою діляться чоловіки, не становить жодної цінності.

Лишатися секс-працівницею-інформаторкою назавжди Альбіна не збирається. Розуміє, що це гра в рулетку. І якщо перестати повідомляти інформацію про ворожі переміщення Альбіна може в будь-який момент, то піти з ескорт-індустрії, каже, треба з розумом, у “безпечний момент”.

Підсумовуючи внесок секс-працівниць в роботу спецслужбу Віктор Ягун описує їхню роль як допоміжну:

“Допоміжна, розвідувальна, інформаційна (роль .- Ред.). Але ніяк не операційна. Це не агенти, які, грубо кажучи, наводять ракети, а джерело первинної інформації. Їхня цінність полягає не в технічних знаннях, а саме в доступі до неформальних розмов та первинної інформації. І зниження настороженості співрозмовника, який просто не звертає на них увагу”.

Про залученість секс-працівниць у збір інформації для розвідки торік у одному з інтерв’ю згадував і Кирило Буданов. Тоді ще голова ГУР відмітив, що завдяки ескорт-індустрії можна отримати інформацію такого рівня, якого звичайному розвіднику і не снилося б.

Експерти та спецслужбовці кажуть, що навряд чи в сучасному просторі існують агентурні мережі на кшталт тих, про які ми читаємо у шпигунських романах. Зараз кожна людина – це потенційний автономний агент. Рухи опору – це вже давно не скупчення людей в одній секретній локації. Для швидкої передачі інформації не потрібно зустрічатися чи зідзвонюватися з людиною. Можна взагалі ніколи не дізнатися, як вона виглядає насправді.

Авторка: Анастасія Левченко, ВВС, Київ

Джерело: ВВС