Війна з РФ / Головне

Місце несвободи чи смертельна пастка? Чому держава зволікає з евакуацією колоній із зони вогню

Published 1 Березня 2026

Людина за ґратами не може самостійно піти в укриття чи евакуюватися — її життя цілком належить державі. Але що відбувається, коли держава ігнорує 433 обстріли пенітенціарних установ? Трагедія Біленьківської колонії у липні 2025 року, де загинуло 17 осіб, довела: відсутність політичної волі до евакуації перетворює виправні заклади на камери смертників під відкритим небом.

Експерт ХПГ Андрій Діденко стверджує: презумпція невинуватості та європейські цінності закінчуються там, де засуджених тримають під КАБами заради показників виробництва. Чому механізми захисту в Україні створюються лише після людських жертв і чи стане 2026 рік переломним у безпеці місць несвободи?

Війна змінює контекст, але не змінює природи обов’язку держави. Міжнародне гуманітарне право, Женевські конвенції, Правила Мандели, практика Європейського суду з прав людини за статтями 2 і 3 Конвенції покладають на державу позитивний обов’язок діяти превентивно — не чекати трагедії, а запобігати їй, якщо ризик є реальним, відомим і передбачуваним.

Трагедія в Біленьківській колонії №99 (Запорізька обл.)

У нашій ситуації ризик не був абстрактним. Після 24 лютого 2022 року значна частина пенітенціарних установ опинилася в межах ураження артилерії, реактивних систем, ракетного озброєння та ударних безпілотників. За нашими даними, з 2022 року зафіксовано щонайменше 433 обстріли пенітенціарних установ. Є загиблі серед працівників і засуджених, десятки поранених. Це лише підтверджені випадки.

Це означає, що місця несвободи перестали бути умовно “тиловими” об’єктами. Вони стали частиною воєнного простору. І відтепер питання їхньої безпеки — це не внутрішня проблема ДКВС, а елемент державної політики захисту життя.

Харківська область є яскравим прикладом структурного ризику. З 2022 року регіон перебуває в зоні постійної воєнної загрози. Більшість установ виконання покарань розташовані на відстані 30—50 кілометрів від лінії бойового зіткнення. За сучасних характеристик озброєння це означає гарантовану досяжність для артилерії, РСЗВ, ракет і БПЛА.

Холодногірська виправна колонія №18 тричі евакуйовувалася і тричі людей повертали назад у регіон підвищеного ризику. Якщо ризик визнається достатнім для евакуації, за яких умов він стає “достатньо безпечним” для повернення? Це питання не організаційне — це питання стратегічної оцінки загроз.
Олексіївська виправна колонія №25 зазнавала системних пошкоджень, фіксувалися поранення персоналу. Установа розташована в межах Харкова — міста, яке регулярно зазнає ракетних і дронових атак.
Темнівська виправна колонія №100 перебуває в зоні досяжності засобів ураження на східному напрямку.
Диканівська виправна колонія №12 розташована в межах міста Харкова і вже зазнавала пошкоджень у 2022 році.
Харківський слідчий ізолятор розташований у центральній частині міста. Тут утримуються особи без обвинувального вироку. Презумпція невинуватості в умовах війни означає додатковий вимір відповідальності держави за їхнє життя.

Це не окремі інциденти. Це структурний воєнний ризик, який триває роками. А структурний ризик вимагає системної відповіді.

Найболючішим прикладом стала Біленьківська виправна колонія №99 у Запорізькій області.

28 липня 2025 року внаслідок масованого авіаційного обстрілу загинуло 17 осіб, ще 43 отримали поранення. На момент атаки в установі перебували 274 засуджені — люди, повністю залежні від рішень держави щодо своєї безпеки.

Трагедія в Біленьківській колонії №99 (Запорізька обл.)

Колонія розташована приблизно за 20 кілометрів від зони активних бойових дій. З 24 лютого 2022 року по серпень 2025 року зафіксовано щонайменше 35 обстрілів цієї установи. Тобто ризик був тривалий, повторюваний і задокументований.

Під час удару ворог застосував кориговані авіаційні бомби, які спричинили масштабні руйнування житлових і виробничих приміщень. Характер ураження унеможливив швидке і безпечне переміщення людей.

Попри це, рішення про евакуацію до обстрілу ухвалено не було. Запорізька обласна військова адміністрація підтвердила, що питання евакуації обговорювалося у 2022—2025 роках, але без практичних наслідків. Евакуацію розпочали лише 29 липня 2025 року — після загибелі людей.

Колонія є філією державного підприємства ДКВС, залученого до виготовлення інженерних виробів оборонного призначення. Після обстрілу виробничі приміщення відвідували Міністр юстиції та його заступник. Проте увага до виробничої складової не супроводжувалася своєчасними рішеннями щодо безпеки людей.

Після 24 лютого 2022 року держава продовжувала направляти засуджених до цієї прифронтової установи. Серед них — особи з інвалідністю. Серед них — люди, які раніше зазнали депортації до РФ і після повернення знову були направлені до колонії поблизу бойових дій. Є випадок, коли засуджений, депортований з Херсонської області і який втратив ногу внаслідок неналежної медичної допомоги, після повернення був направлений до Біленьківської ВК №99 і знову потрапив під обстріл.

Частину тяжко поранених звільняли фактично лежачими, без належного документального оформлення і без забезпечення повного лікування. Це виглядає як зняття відповідальності замість її виконання.

Трагедія Біленьківської колонії не була раптовою. Вона була прогнозованою. І саме тому це питання не лише співчуття, а державної відповідальності.

Інший сценарій реалізувався в Херсонській області. Після окупації Херсонський СІЗО, Дар’ївська ВК №10, Північна ВК №90, Снігурівська ВК №5 опинилися під контролем окупаційних сил. Щонайменше 1700 засуджених були примусово переміщені до РФ — це має ознаки воєнного злочину.

Але паралельно постає питання: чому евакуація не була здійснена до окупації, якщо ризик захоплення був передбачуваним? Депортація стала прямим наслідком неевакуації.

Нормативна база існувала ще з 2018 року — постанова Кабінету Міністрів №934 передбачала обов’язкову евакуацію осіб у місцях несвободи з територій, наближених до бойових дій. Але практика 2022—2025 років показала розрив між нормою і спроможністю її реалізувати. Координаційні механізми формувалися вже під час кризи. Після трагедій вносилися зміни, зокрема постановою №1307 від 10 жовтня 2025 року, а в 2026 році ініційовано додаткові управлінські кроки. Але це — реакція постфактум.

Трагедія в Біленьківській колонії №99 (Запорізька обл.)

Головне питання залишається відкритим: чому механізми захисту людей у місцях несвободи формуються лише після років війни, втрати установ і людських жертв?

Нам потрібен спеціальний правовий режим функціонування місць несвободи у воєнний час, автоматичні тригери для евакуації, повноцінна інтеграція установ у систему цивільного захисту, прозорість і незалежний моніторинг.

Люди за ґратами не стають менш цінними. Вони не втрачають права на життя. Коли держава бере людину під повний контроль, вона бере на себе максимальну відповідальність. В умовах війни ця відповідальність стає абсолютною.

Якщо ми говоримо про верховенство права і європейську інтеграцію, ми не можемо залишати місця несвободи поза системою захисту. Інакше установа біля фронту перетворюється не на місце виконання покарання, а на пастку.

Порівняльна таблиця, яка демонструє розрив між міжнародними стандартами поводження із в’язнями (Правила Мандели) та жорстокою реальністю прифронтових колоній України у 2022–2026 роках.

Міжнародне право vs Воєнна реальність

Категорія (за Правилами Мандели)	Міжнародний стандарт (Обов’язок держави)	Реальний стан у прифронтових зонах (2022–2026)
Право на життя та безпеку	Держава несе повну відповідальність за збереження життя осіб, яких вона позбавила волі.	Понад 433 обстріли установ. Засуджені в Біленьківській ВК №99 залишалися під КАБами попри 35 попередніх атак.
Евакуація та превентивні заходи	У разі небезпеки (катастрофи, війни) держава має негайно перемістити в’язнів у безпечне місце.	Евакуація часто відбувається постфактум (як у Біленькому — на наступний день після загибелі 17 людей) або не проводиться зовсім.
Умови тримання та гігієна	Засуджені повинні мати доступ до свіжого повітря, світла та належного простору.	«Ефект пастки»: у підвалах (як у Ягідному в окупації або під час обстрілів) люди перебувають у задусі, без води та елементарної гігієни тижнями.
Медична допомога	Рівень меддопомоги у в’язниці має бути еквівалентним рівню в цивільному суспільстві.	Тяжкопоранених після обстрілів іноді звільняють «лежачими», щоб зняти відповідальність за їхнє подальше лікування та виживання.
Захист від нелюдського поводження	Тримання в умовах, що загрожують життю або здоров’ю, прирівнюється до катувань.	Свідоме залишення людей під системними обстрілами артилерії та РСЗВ є порушенням Статті 3 ЄКПЛ (заборона катувань).
Етичне поводження (Праця)	Праця не повинна бути каторжною чи небезпечною; безпека людей стоїть вище за прибуток.	Виробничі плани (виготовлення оборонних виробів) іноді ставляться вище за необхідність термінової евакуації персоналу та в’язнів.