Судові повістки на той світ: як українська Феміда роками не може юридично поховати ліквідованих окупантів
Українське процесуальне законодавство настільки суворе та непохитне, що навіть фізична смерть у чорному пакеті під Бахмутом чи Бучею не рятує російського воєнного злочинця від необхідності з’явитися в український районний суд. Поки з 250 тисяч задокументованих звірств до вироків доповзають лише сотні, судова система опинилася у сюрреалістичній пастці: окупант уже два роки має персональну гранітну плиту в рідній Бурятії, а судді продовжують надсилати запити, бо для заочного розгляду підсудний має «ховатися від слідства», а не спочивати в могилі. Доки прокурори проводять OSINT-розслідування некрологів у соцмережах та перевіряють російські податкові номери, судовий конвеєр змушений змагатися в ефективності з українською артою, яка ліквідує фігурантів значно швидше, ніж канцелярії встигають формувати колегії.
На цей час в Україні зареєстрували понад 250 тисяч воєнних злочинів. З них лише 630 кейсів передали до суду. За понад чотири роки повномасштабної війни у цій категорії проваджень винесли 311 вироків. Водночас є справи, в яких відомо про смерть підсудних, але такі провадження закривають не завжди. Якщо з’являється інформація, що фігурант загинув, суд не може просто повірити повідомленню про смерть у соцмережах. Цей факт потрібно підтвердити. В МІПЛ звернулись до Офісу Генерального прокурора із запитом про кількість проваджень щодо воєнних злочинів, закритих через смерть обвинувачених. Там відповіли, що у звітності прокуратури не виокремлюють ці дані. Водночас надали загальну кількість проваджень про воєнні злочини, закритих із 2022 року та дотепер, — 45.
(Не)закриті справи
Адвокат Дмитро Біловчук, що представляє обвинувачених у воєнних злочинах за дорученням із центру безоплатної правової допомоги, розповідає: має справу, в якій з’явилися дані про смерть двох фігурантів. Попри це, за його словами, її призначили до заочного розгляду в Бородянському суді. Це провадження щодо Миколи Симова, Іллі Астахова, Олега Бахмісова, Андрія Дворецького та Руслана Харитонова — військовослужбовців 331-го парашутно-десантного полку 98-ї повітряно-десантної дивізії ЗС РФ. Вони, за даними слідства, контролювали дорогу між селами Бабинці й Здвижівка під час окупації Київщини у 2022-му. Тоді Симов наказав решті стріляти у цивільні автівки. Одного з російських армійців взяли в полон та судили окремо на Київщині.
Згодом, за словами Біловчука, справу скерували до Ірпеня, оскільки в Бородянському суді не вдалося сформувати нову колегію. Нині суд перевіряє інформацію про смерть обвинувачених. Справа на підготовчому етапі, а рішення про призначення її до розгляду ще не ухвалювали.
Адвокат пояснює: є оперативна інформація про смерть, але немає документального підтвердження. Він зазначає, що може посилатися на публікації у соціальних мережах та реєстр спадкових справ РФ, проте суд не вважає такі докази загибелі беззаперечними.
— Для призначення справи до розгляду in absentia необхідні відомості, що обвинувачений переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, у державі-агресорці для ухилення від кримінальної відповідальності, та/або оголошений у міжнародний розшук. А якщо є відомості про загибель, ми не можемо констатувати, що він переховується.
У серпні цього року Ірпінський суд заочно ухвалив вирок російському військовослужбовцю Вадиму Кірікову — 12 років позбавлення волі. Проте на початку у справі був ще один фігурант — Артем Дементьєв. Обидва — з 234 десантно-штурмового полку, що брав участь в окупації Бучі. Потерпілий у справі розповідав: в кінці березня 2022 року до них прийшли двоє окупантів, перевірили телефони та вимагали документи. Вони змусили чоловіків іти на лінію бойових дій, щоб знайти розбиту техніку та тіла російських солдатів. Армійці РФ намалювали маршрут і попередили, що за ними стежитимуть снайпери. У випадку втечі – погрожували вбити рідних.
Обвинувальний акт у цьому провадженні надійшов до суду восени 2024 року. А у квітні 2026-го, коли розгляд тривав, прокурор просив закрити справу у частині обвинувачення Дементьєва у зв’язку з його смертю. На підтвердження він надав дані з реєстру спадкових справ Федеральної нотаріальної палати та інформацію із забороненої в Україні соцмережі “Вконтактє”. Нацполіція додатково надіслала суду відомості, що Дементьєв помер на території України. І суд закрив справу щодо його обвинувачення.
Водночас Ірпінський суд слухає ще одне провадження щодо Дементьєва. І рішень про його закриття не ухвалювали. У цьому епізоді йдеться про постріли в місцевого жителя Бучі під час окупації.
Пояснення того, яким чином підтвердили смерть обвинуваченого, важливе для формування практики, зазначає експерт МІПЛ з міжнародного гуманітарного права Андрій Яковлєв. Якщо смерть точно встановлена, стаття 284 КПК передбачає закриття справи щодо цієї людини, крім випадків, коли її потрібно продовжити для реабілітації померлого.
Коли дані про смерть є в медіа та соцмережах
У справі російських військових 234-го десантно-штурмового полку РФ Дмитра Антоннікова, Руслана Горошкова, Артема Деркача і Дениса Монахова адвокат надав суду скріншоти зі ЗМІ про смерть двох підсудних. Обвинувачені, за даними слідства, стріляли в охоронця магазину NOVUS у Бучі — цивільного чоловіка без зброї. У вересні 2024-го суд визначив, що СБУ та Нацполіція мають встановити, де перебувають усі обвинувачені, та перевірити дані про смерть двох із них. У вересні 2025-го суд повторно доручив з’ясувати, чи відповідає ця інформація дійсності. Втім, донині суд не ухвалював рішень про закриття справи щодо двох росіян.
Подібну ситуацію МІПЛ помітила і у справі про розстріл цивільних авто в 2022 році на Київщині. За даними правоохоронців, командир 2-го танкового батальйону 5-ої окремої гвардійської бригади 36-ϊ загальновійськової армії РФ Тхаро Абатаєв наказав підлеглим стріляти по цивільному транспорту, яким люди намагалися евакуюватися. Решта фігурантів виконали наказ. За повідомленнями у медіа, Абатаєва ліквідували ще у березні 2022 року. Він нібито загинув від мінометного вогню на позиціях бригади. Та офіційного підтвердження смерті немає, у прокуратурі кажуть, що не отримували таких даних. До суддів не надходили клопотання щодо закриття провадження у частині обвинувачення Абатаєва, справу розглядає по суті Києво-Святошинський суд.
Адвокат Микити Тайбахтіна, армійця 31-ої окремої десантно-штурмової бригади РФ, заявив на одному із засідань, що у сюжеті під назвою “Суди України виносять вироки військовим РФ щодо воєнних злочинів” йдеться про загибель його підзахисного. У вересні 2025-го суд доручив перевірити ці дані. Справа досі перебуває у суді, її не закрили. Тайбахтін, за даними слідства, обшукував жителів Київщини під час окупації, перевіряв їх телефони, а одну з жінок звинуватив у тому, що її син служить в ЗСУ, і жорстоко катував.
З 2024 року на розгляді суду також справа командира розвідувального взводу розвідроти 37-ої окремої мотострілецької бригади 36 загальновійськової армії РФ Вадима Овчиннікова та його підлеглих — Михайла Жаркой, Алдара Гарматарова, Сергія Зваричевського, Артема Бєлікова та Івана Нагуманова. Як встановило слідство, під час окупації Бучанського району Овчинніков наказав підлеглим розстріляти авто із цивільними, які намагались евакуюватися.
За даними українських ЗМІ, один із виконавців — Бєліков — загинув. Після поранення під час бойового завдання його евакуювали до госпіталю на тимчасово окупованій території Маріуполя, і невдовзі він помер. Однак учасники не заявляли клопотань про закриття провадження у частині обвинувачення Бєлікова.
Анна Рассамахіна, юристка та експертка МІПЛ із міжнародного гуманітарного права, зазначає: інформації з російських ЗМІ та соцмереж недостатньо для підтвердження факту смерті обвинуваченого у суді. Водночас в інтересах України закривати такі провадження, якщо достовірно відомо, що підсудний помер.
— Ця інформація дуже легко фальсифікується. І один скриншот чи оголошення можуть закрити можливість притягнення людини до кримінальної відповідальності. Звісно, інформація про смерть має підтверджуватися компетентними органами. Якщо з відкритих джерел видно, що людина загинула, а у наших компетентних органів немає про це даних, то ситуація складна. Але я вважаю, що не можна закривати справу, спираючись лише на інформацію із соцмереж та медіа, — каже експертка.
Прокурор Офісу Генерального прокурора Андрій Нескородяний зазначає: інформацію про смерть обвинувачених шукають і в російських медіа та соцмережах. Проте її недостатньо, щоб закрити провадження під час слідства чи в суді.
— У багатьох випадках у медіа та соцмережах можна знайти відомості про смерть чи прощання з тим чи іншим військовим. Це можуть писати губернатори чи родичі, викладати фото. Зʼявляються і знімки меморіальних дошок, а російські ЗМІ показують сюжети про це. Родичі фігурантів можуть у соцмережах якусь свічку поставити на фото, — зазначає прокурор.
Не можна виключати випадків, коли смерть правдоподібно імітують, щоб уникнути відповідальності. Водночас, якщо йдеться про серйозне російське медіа, додає прокурор, складно уявити масштабну кампанію з фальсифікації. Навряд заради рядового російського військовослужбовця стали б поширювати вигадані повідомлення про загибель.
Документи на підтвердження
Анна Рассамахіна наголошує: у законодавстві немає чіткого переліку документів чи інших доказів, що можуть фіксувати смерть людини. Закон про реєстрацію актів цивільного стану визначає свідоцтво про смерть як безумовне підтвердження цього факту. Водночас у Кримінальному процесуальному кодексі такої вимоги немає.
— Отже, суд не може посилатися на те, що закриє справу лише за наявності свідоцтва про смерть. Сама смерть — підстава припинити провадження, тому її треба доводити за загальними правилами. Документи можуть бути різними, але головне, щоб обставина смерті була доведена.
Прокурор Андрій Нескородяний пояснює: щоб переконатись у смерті обвинувачених російських військових, слідчі і прокурори використовують дані з реєстру спадкових справ та реєстру платників податків РФ.
— Це два основних і найголовніших джерела. Якщо податковий номер підсудного дійсний, це може означати, що він живий. Є ще інформація від українських оперативних підрозділів: ГУР, департаменту карного розшуку, кіберполіції, які також надають нам дані. Але і там використовують відкриті джерела. Крім того, є випадки підтвердження смерті завдяки трофейній документації, що потрапляє до наших військових, а вони передають її нам.
Водночас, наголошує Рассамахіна, слідчі не зобов’язані перевіряти, чи міг фігурант загинути, так само як і намагатися зв’язатися з ним, щоб повідомити про відкрите провадження.
— Оскільки в цій категорії справ серед російських військових високий рівень смертності, суду з практичної точки зору варто перевіряти, чи живий фігурант. Це дозволило б не витрачати ресурси на провадження щодо людини, яка вже померла. Судити людину, якої вже немає серед живих, — абсурд, — додає експертка.
Адвокат Біловчук додає: інформація про смерть обвинуваченого чи підозрюваного виключає можливість заочного розгляду. Якщо беззаперечних доказів смерті немає, суд має його зупинити, оголосити фігуранта в розшук та виділити матеріали щодо нього в інше провадження. Єдина підстава продовжити розгляд після смерті — реалізація права на реабілітацію.
Рассамахіна підтверджує: в Україні немає єдиного підходу до перевірки даних про загибель російських військовиків, підозрюваних або обвинувачених у воєнних злочинах. В Ірпінському суді, наприклад, перед початком розгляду судді направляють запит до розвідки, аби з’ясувати, чи не перебуває людина в полоні, а також отримати дані про її ймовірну смерть. Однак запит надсилають лише раз, адже, якщо справу слухають кілька років, інформація може бути застарілою.
За словами Нескородяного, всі учасники справи мають право ініціювати перевірку інформації щодо смерті обвинуваченого.
— Але зазвичай це робить сторона обвинувачення. Якщо про смерть стало відомо під час досудового слідства, справу закривають і не передають до суду. Якщо про це стає відомо на стадії судового розгляду, то збирають усі дані і подають клопотання до суду, — розповідає прокурор.
Тривалість перевірки залежить від вправності прокурора або слідчого в пошуку. Водночас єдиного алгоритму для прокурора чи суду у таких випадках немає. Якщо ж помирає підсудний — громадянин України, суду достатньо свідоцтва про смерть.
— У мене перевірка займає декілька годин — для OSINT-дослідження. КПК не зобовʼязує робити це, але без даних про смерть обвинуваченого військовослужбовця РФ прокурор не зможе заявити клопотання, а суд — закрити справу.
Водночас перед ухваленням рішення обов’язково мають повідомити родичів обвинуваченого. Вони можуть наполягати на продовженні розгляду, якщо вважають підсудного невинуватим і прагнуть довести це.
Якщо провадження закривають на етапі судового розгляду і вироку немає, злочин випадає із загальної картини, продовжує експертка МІПЛ. Але його детальний опис у матеріалах досудового слідства є важливим документальним свідченням.
Рішення Верховного Суду у справі Ківи
У квітні 2025 року під час підготовчого засідання у Львові суд ініціював закриття справи Іллі Ківи, якого обвинувачували у діях, спрямованих на повалення конституційного ладу. Підставою стала смерть Ківи. В судовому засіданні з листа, що надійшов до суду від СБУ, встановили, що на офіційному сайті відомства опубліковано коментар про загибель Ківи. Крім того, інформацію про його смерть поширювали українські ЗМІ та повідомляли державні органи.
Прокурор оскаржив рішення про закриття. Він зазначав: суд не отримав документальних доказів, які б підтверджували загибель обвинуваченого на території РФ. На його думку, висновок про смерть ґрунтувався переважно на припущеннях, висвітлених у ЗМІ. Обвинувач також звертав увагу, що суд не надіслав запити до органів державної реєстрації актів цивільного стану для офіційного підтвердження смерті та не звертався із запитами до дипломатичних установ України й МЗС.
Апеляція, зрештою, відхилила скаргу, і прокурор звернувся до Верховного Суду. Там зазначили, що ніхто не заявляв про необхідність реабілітації померлого. Адвокатка під час розгляду справи у першій інстанції залишила це на розсуд суду. У Верховному Суді звернули увагу, що прокурор протягом слухань, зокрема й у касаційній скарзі, не навів обставин, що спростовували б дані про смерть Ківи в Росії. Тому ухвалу залишили без змін.
— Це рішення окреслює певну рамку, умови, за яких смерть обвинуваченого можуть довести суду. В даному випадку смерть Іллі Ківи підтвердили листом СБУ. В інших — різні відомства також можуть мати дані, і це альтернативне джерело доказів, окрім повідомлень у ЗМІ і соцмережах, — резюмувала Анна Рассамахіна.
Авторка:
Джерело: МІПЛ
