Санаторна «нейтральність» агрофюрера: як Білорусь обслуговує російських вбивць під акомпанемент диктаторських казок
Поки Олександр Лукашенко продовжує майстерно вправлятися у вербальній еквілібристиці, запевняючи світову спільноту в тому, що Білорусь — це ледь не єдиний «острівець миру» в регіоні, реальні факти малюють картину куди менш ідилічну. На тлі регулярних мантр про те, що «білоруси — мирні люди» і «ми ні на кого не нападаємо», в країні розгорнуто повноцінну індустрію відновлення боєздатності російських окупантів.
Розслідування Білоруського розслідувального центру про реабілітацію учасників так званої «СВО» у білоруських оздоровницях виглядає особливо пікантно на фоні диктаторських запевнень у неучасті у війні.
Виявляється, поки офіційний Мінськ «тримає оборону» на трибунах, білоруські грязелікарні та кабінети електрофорезу тримають оборону російського фронту, повертаючи в стрій снайперів-розвідників та добровольців.
Масажні крісла, дихальна сольова кімната, електрофорез та багато інших процедур запропонував Лепельський військовий санаторій Збройних сил Республіки Білорусь колишньому учаснику «СВО» Антону Кубасову. Про це росіянин сам розповів журналістці БРЦ, яка зателефонувала йому, представившись співробітницею білоруського державного медіа. Ми зв’язалися з чоловіком, коли шукали підтвердження того, що білоруські оздоровниці приймають російських солдатів.
Зараз Кубасову 41 рік. Він скаржиться на самопочуття, каже, що розвалюється, його турбує руйнування суглобів. На оздоровленні в Білорусі він був з 20 листопада по 10 грудня минулого року — у складі групи ветеранів.
Джерело: «ВКонтакте» / Антон Кубасов
«Мені дуже сподобалося [в Лепельському санаторії]. По-перше, саме ставлення до нас було на найвищому рівні. Харчування неймовірне. Всі заходи, які проводилися, — дуже класні, сподобалися. Не порівняти з російськими [санаторіями]», — поділився Кубасов.
У розмові він зізнався, що служив снайпером-розвідником у 488 полку (це мотострілецький полк, що входить до складу 144 гвардійської мотострілецької дивізії в Смоленській області). Кубасов додав, що брав участь у боях за Кременну на Луганщині — з середини квітня 2022 року місто перебуває під російською окупацією.
Особливого цинізму цій ситуації додає те, що «миротворець» Лукашенко, який так полюбляє скаржитися на нехватку довіри в міжнародних відносинах, перетворив військові об’єкти країни, як-от Лепельський санаторій, на таємні цехи з ремонту «людського ресурсу» Кремля. У той час як білоруська пропаганда мовчить про ці заходи, білоруський бюджет через механізми Союзної держави справно оплачує процедури для тих, хто ще вчора штурмував українську Кремінну.
Поїздка до білоруського санаторію — це єдина нагорода за участь у війні проти України, поскаржився Кубасов. Ні медалей, ні виплат він не отримав. На відміну від іншого гостя Лепельського санаторію — уродженця Пскова Андрія Ползохновського. З війни проти України він повернувся без ноги, але, як писало видання «Север. Реалии», з орденом Мужності і трьома мільйонами російських рублів як компенсацію за поранення ($32 тис.). Зараз йому 24 роки.
- Співучасники «сафарі на людей». Хто постачає безпілотники з Білорусі в Росію, незважаючи на заборони
Джерело: «ВКонтакте» / Андрій Ползохновський
У Лепельському санаторії Ползохновський відпочивав у той самий час, що й Кубасов. Фотографії з ним в інтер’єрах білоруської установи опублікував російський фонд «Захисники Вітчизни». Ползохновський публічно подякував організаторам лікування — це дало ще одне підтвердження, що російські окупанти, які воювали проти України, проходять реабілітацію в Білорусі.
Таких, як Кубасов і Ползохновський, Лепельський військовий санаторій, що знаходиться в підпорядкуванні Міністерства оборони Республіки Білорусь, приймає з 2023 року. Про це нам повідомили в маркетинговому відділі установи. Ми зателефонували туди, використовуючи легенду про журналістів державного медіа — цього разу російського.
«У нас оздоровлення проходить, санаторно-курортне лікування саме така категорія громадян з Російської Федерації щороку», — сказала співробітниця санаторію.
Незабаром до білоруських санаторіїв можуть приїхати сотні колишніх російських військових які брали участь в окупації частини України. Російська та білоруська влада обговорюють відповідну програму допомоги в реабілітації для колишніх учасників війни в Україні. В обговоренні бере участь губернатор Ленінградської області Олександр Дрозденко. Наприкінці вересня він приїжджав до Білорусі з візитом, де його зустрічав перший віце-прем’єр Микола Снопков.
Це виглядає як своєрідна форма білоруського «гуманізму»: не стріляти самому, але дбайливо підлікувати того, хто стріляє, щоб він міг повернутися і спробувати ще раз. При цьому Лукашенко у розмовах із російськими губернаторами продовжує демонструвати готовність «допомогти чим зможемо», сором’язливо замовчуючи, що Білорусь вже давно стала частиною навколовоєнної логістики.
Проте сервіс для агресора не обмежується лише соляними кімнатами та масажними кріслами. Поки диктатор розповідає про «захист південних кордонів», білоруська залізниця стала головним провайдером для ешелонів із технікою та снарядами, що вимиваються з білоруських складів для потреб російського фронту. Це та сама техніка, якою, за словами Лукашенка, Білорусь нібито «нікому не загрожує».
До цього додається роль країни як великої «пральні» для обходу санкцій, де європейські запчастини магічним чином перетворюються на «білоруські» і летять у бік російського ВПК. Така економічна спритність диктатора чудово доповнює його воєнне співробітництво: поки він запевняє, що не хоче війни, білоруські підприємства допомагають росіянам збирати ракети, які цю війну підтримують.
Не менш дисонують з образом «доброго сусіда» факти про участь Білорусі у створенні фільтраційної інфраструктури та депортації дітей. Поки Лукашенко позує з дровами, які він нібито «рубає для Європи, щоб та не замерзла», підконтрольні йому структури допомагають вивозити українських дітей та промивати їм мізки в білоруських таборах.
Весь цей сюрреалізм — від лікування елітних десантників у 2022 році до оздоровлення снайперів у 2024-му — відбувається під нескінченний потік казок про «слов’янське братство» та «оборону від НАТО». Зрештою, сутність режиму Лукашенка полягає в цій тотальній дворушності: однією рукою підписувати заклики до миру, а іншою — дбайливо поправляти ковдру пораненому окупанту, щоб той швидше встав і пішов вбивати далі.
Білорусь сьогодні — це не нейтральна територія, а комфортабельний тил агресора, де кожен електрофорез для російського солдата є прямим внеском у продовження війни, хоч би скільки диктатор не заперечував очевидне.
